Олег Романчук - Таємниця жовтої валізи

“Очевидно, ВІН хоче, щоб я зайшов до НЬОГО”… — Бер вловив кінець думки гуадальця. На мить йому стало шкода наївної істоти, що так легко попала в пастку (отвір, через який абориген потрапив у циліндр, уже зник).

Нічого не поробиш — служба є служба. Розвідник в цілому був задоволений. Рідко кому щастило так просто захопити інопланетянина. Скільки Бер пам’ятав, на Ілоні за весь час побувало не більше сотні інопланетян. І жодного — з Гуадалу. Закон забороняв ілонцям втручатися в життя інших цивілізацій. Тільки у виняткових випадках, коли виникала небезпека загибелі якоїсь цивілізації від хвороб, стихійного лиха чи воєп, ілонцям дозволялося вивезти обмежену кількість жителів тої планети до себе, щоб зберегти їх. Про чужинців дуже піклувалися, дбали про виховання і побут їх. З часом інопланетяни поверталися до рідної домівки й передавали набуті знання іншим…

Плин думок Бера порушила поява ще п’ятьох місцевих жителів. Вони несподівано вискочили з лісової гущавини і вмить, пританцьовуючи і несамовито волаючи, оточили циліндр-пастку.

Операція набирала небажаного повороту. Зосередивши свою увагу на допитливому гуадальці, Бер не подумав про можливих інших спостерігачів. Керівництво Служби таки мало слушність, коли попереджало, що мешканці Гуадалу відзначаються високим інтелектом.

Ілонцеві нічого не лишалось, як причаїтися в траві і пасивно стежити за розвитком подій. Тубільці вже перекинули циліндр і щосили гамселили по його поверхні дрючками, певно, сподіваючись таким чином визволити свого товариша. Але через деякий час, видно, збагнули, що цей метод нічого не дасть, і почали про щось радитися.

Бер швиденько настроївся на хвилю думок аборигенів. Так і є: вони дійшли висновку, що циліндр не божество, а звичайнісінька пастка невідомого зловмисника.

Про якесь транспортування гуадальця на Ілону тепер не могло бути й мови — його одноплемінники нишпорили довкола, сподіваючись упіймати хазяїна пастки.

Треба було негайно випускати тубільця і чимскоріше залишити Гуадал. Бер витяг з кишені комбінезона невеличкий прозорий кубик і проробив з ним потрібні маніпуляції. Циліндр перестав світитися, на поверхні його знову з’явився отвір, з якого вискочив добре-таки наляканий полонений. Гуадальці, побачивши свого товариша, радісно вигукуючи, оточили його, розпитували про таємничу пригоду.

На якийсь час Берові пощастило відвернути увагу аборигенів од себе. Він гарячково обмірковував ситуацію. Циліндр, очевидно, доведеться залишити, щоб забрати його — довелося б розсекретити себе. Отже, і так, і так — відставка. Служба не тримає тюхтіїв. Знав він і те, що коли залишить на Гуадалі сліди свого перебування, то вже ніхто і ніколи з ілонців не зможе чимось допомогти мешканцям цієї планети.

— А може, так буде й краще? — подумав Бер. — Гуадальці не такі вже й безпомічні…

Він обрав друге. Натис кнопку, що містилась у нього на грудях, і злетів у повітря. Незабаром він був уже далеко від Гуадалу, мчав до Ілони.

Величезний конференц-зал Академії наук був переповнений. Керівник етнографічної експедиції розповідав про роботу експедиції.

Нещодавно вчені побували в центральній Африці. В одному племені вони побачили дивний циліндр. Вождь стверджував, що цей предмет був завжди, відколи існує їхнє племя, це талісман, який оберігає їх від злих духів. Вчені зацікавилися незвичайною річчю, зробили спектральний аналіз (на щастя, трапилася така можливість), він показав, що сплав, з якого зроблено циліндр, — невідомий на Землі. Експедиція хотіла купити у племені загадковий циліндр. Дізнавшись про це, хтось із воїнів заховав його. Не допомогли ніякі умовляння.

— Зйідки у них та дивна річ? — запитав на закінчення керівник. І сам же відповів, розводячи руками: — Не знаю. Ніяк не можу збагнути.

Ясаме зайшов до кімнати, коли в передпокої пролунав телефонний дзвінок. Дещо здивований, я глянув на електронний годинник. На ньому висвічувалися чотири цифри: 23.46. О такій порі, тим більше в суботу, до мене телефонували вперше. Узяв трубку і почув схвильований голос Доменіко — власника бару “Голубий пес”.

— Мало не проґавив його! — прокричав він.

Я відразу догадався, про кого йдеться, але все-таки перепитав:

— Ти певен, що це він?