Олег Романчук - Таємниця жовтої валізи

Петер сидів за письмовим столом у своїй кімнаті, підперши руками голову, і думав, думав… Невдовзі до нього прийшли Роб і Гізела. Помітивши невеселий настрій друга, вони заходилися розпитувати його, і Петер розповів історію з дзеркалом.

— Неодмінно треба щось зробити, — мовив Роб.

— Так, треба, — погодилась Гізела. — Тільки чим жо ми можемо зарадити лихові?

Петер усе ще сидів у глибокій задумі. І раптом схопився, вигукнув:

— Еврика! Знайшов!

Хлопець кинувся до батькового кабінету. Роб і Гізела побігли слідом.

Петер стояв перед сейфом і вказівним пальцем обертав диск з цифрами, як у телефонному апараті. Він бачив, як батько відмикав сейф. Зробивши п’ять поворотів, хлопець натис важіль, і масивні дверцята відчинилися. Петер схопив з верхньої полиці голубу папку.

— Ми врятовані!

Роб і Гізела перезирнулися, нічого не розуміючи.

— Що ти хочеш зробити? — в один голос запитали вони.

— Зараз побачите.

Петер витяг з папки кілька аркушів і поклав на підлогу.

— Змінимо хімічний склад скла. Ми ж, здається, трохи знаємо хімію? У всіх п’ятірки!

Друзі почали міркувати, що саме треба змінити у формулах, щоб дзеркало набуло нових якостей і давало людям радість, щоб вони, глянувши в це дзеркало, знали, як боротись проти зла і несправедливості, як зарадити лихові. Вони дописали кілька формул. Роб майстерно підробив письмо Троля. Акуратно позбиравши папери, діти доклали їх у папку.

З уламком дзеркала Троля, який директор компанії необачно залишив у сейфі, вони теж проробили цікаву операцію: розплавили його і, додавши певну кількість соди та кремнію, вилили рідке скло у форму з глини, що точнісінько повторювала форму уламка.

На другий день вранці, глянувши в дзеркало, директор жахнувся. Він угледів в собі зарозумілість, пихатість, зверхність, неповагу до інших, зажерливість і — диво! — одразу ж зробив висновок, що з цим треба негайно покінчити.

Компанія почала випускати дзеркала. Попит на них серед простого люду був величезний, та й багатії, хотіли вони того чи ні, з часом змушені були користуватися виробами “Компані-індустрі”, яка, до речі, перейшла до рук робітників. Троль кипів од люті, проте вдіяти нічого не міг. У безсилій злобі він навіть бився головою об стіну і, кажуть, зламав собі одного рога. Після цього трохи заспокоївся і знову почав думати про нові капості для людства. Не виключено, що одного чудового дня він вирине десь із сторінок казки й опиниться серед нас. Отож треба пильнувати.

Великий Бу саме дожовував ніжно-голубу квітку, коли почувся пронизливий свист. Повелитель Планети від несподіванки здригнувся і невдоволено скосив свої сіро-жовто-зелені очі на звуковий подразник.

Свистів Головний нашіптувач — багатороговий і дзьобатий трицератопс з потворною головою, котра становила добру чверть його тулуба. Траходони з оточення Великого Бу погордливо ставились до інформатора за його невміння ходити рівно. Проте саме цей незграбний трицератопс умів знайти для Повелителя найкраще пасовисько або вчасно догодити чимось іншим. Він був кар’єристом, цей нашіптувач. Уздрівши інформатора, Великий Бу з надією в голосі запитав:

— Щось знайшов?

Трицератопс віддано помахав хвостом і, кліпаючи очиськами, просвистів:

— Прилетіли з Н.

Вражений Бу перейшов з вертикального положення в горизонтальне і перепитав:

— Ти певен?

Власне, питання було зайве. В разі обману Головного нашіптувача перевели б на комбікорм. Трицератопс мав гіркий досвід. Колись за дезинформацію йому довелося довгенько харчуватися штучною їжею.

Річ у тому, що рослинність Планети внаслідок неконтрольованого використання катастрофічно зменшувалась. Ящери почали засівати нові площі, культивувати рослини. Проте на досить тривалий час усе-таки були змушені перейти на дієтичне харчування.

Під час останніх відвідин Планети жителі Н навчили ящерів виготовляти комбікорм. Щоб зробити його смачнішим, вони винайшли і приготували спеціальний фермент. З роками запаси цього ферменту вичерпались, а рецепт виготовлення десь загубили. От і доводилося перебиватись висококалорійною, але страшенно бридкою їжею. Тільки на свята дозволялося попастись у тих місцях, де ще були залишки необачно погубленої природи. Екологічна рівновага мала відновитися через п’ять-шість обертів довкола Світила. Ось чому жителі Планети так нетерпляче ждали посланців далекої Н.