Игорь Росоховатский - Останній сигнал

Об’єднавши у своїй уяві досягнення таких різних наук, як кібернетика, генетика, хімія полімерів, пересадка органів і деяких інших, спроектувавши їх на розвиток людського суспільства і проблеми екології, що дедалі загострюються, я прийшов до гіпотези про можливість створення синтезованої людини, сигома (від си — синтезований, гомо — людина).

Про те, як це може відбуватися, я писав у фантастичних повістях та оповіданнях — “Смертні і безсмертні”, “Яким ти повернешся?”, “Гість”, “Останній сигнал” та інших. Мені здається, що до створення нового організму людство йтиме двома шляхами: кібернетичним, розробляючи дедалі досконаліші схеми управління і переробки інформації, і хімічним, синтезуючи нові тканини, гнучкіші щодо реакцій і відповідей на зміни середовища, порівняно з білковими. Свій внесок зроблять і творці штучних органів.

Можливо, спочатку людина створить собі помічника — кібернетичного двійника. Про це у співавторстві з доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом АН СРСР А.О.Стогнієм я написав науково-проблемну книгу “КД — кібернетичний двійник”. Проблема ця тісно пов’язана з розвитком робототехніки. Колись людина вдовольнилася помічниками, які існували в природі незалежно од неї. їй служили собака, кінь, верблюд, слон. Тепер у неї могутні механічні помічники. Донедавна з ними можна було зустрітися лише на сторінках науково-фантастичних творів. Сьогодні без них не може розвиватися сучасне виробництво. У різних країнах сотні тисяч роботів працюють у заводських цехах, лабораторіях, у космосі.

Якихось двадцять років тому створення КД вважали технічно нездійсненним. Порівнюючи розміри електронної лампи і нервової клітини, вчені підрахували: побудований на основі блоків з електронних ламп штучний мозок, — за об’ємом такий самий, як мозок людини, який містить 12 мільярдів нейронів, — дорівнюватиме 101-поверховому хмарочосу. Працюючи, він споживатиме енергію десятків Дніпрогесів.

Та ось електронні лампи замінили напівпровідниковими схемами і невеликими феритовими кільцями. Тепер “хмарочос” з 12 мільярдами комірок пам’яті зменшився до розмірів одноповерхового будиночка, а одна невелика теплова електростанція цілком забезпечила б його енергією. Відтак з’явилися твердотілі схеми, пам’ять на магнітних плівках. “Будівля” поменшала, а з розвитком пам’яті на кристалах і способу записувати інформацію з допомогою лазера вона вже досягла розміру людської голови і далі продовжує зменшуватись.

Для чого ж людині, яка має цілі покоління роботів на Землі і в космосі, знадобиться ще й кібернетичний двійник?

Уявімо собі початок знайомства КД з людиною, чиїм двійником він має стати. На другому чи третьому курсі, а може, в аспірантурі до талановитого юнака приставляють робота (насправді ця система буде набагато досконалішою, ніж робот). Він матиме потужний кібернетичний мозок і швидкодіючу систему пам’яті, супроводжуватиме студента на лекції, до бібліотеки, разом з ним розв’язуватиме задачі. Крім того, робота весь час допрограмовуватимуть спеціалісти-психологи, а потім він сам, працюючи разом з людиною, почне вивчати особливості мислення свого господаря. І поступово не тільки засвоїть аналогічний запас інформації, а й навчиться мислити категоріями, властивими даній особистості, наслідуватиме її алгоритми мислення, стане справжнім двійником.

КД зможе працювати так само, як і його господар, але за умов, де на людину чатує смертельний ризик, де її перебування пов’язане з витратою величезних коштів, — на інших планетах, па дні океану, в деяких лабораторіях під час експерименту, в критичних аварійних ситуаціях.

Стрімкий розвиток науки і техніки веде до звуження і спеціалізації окремих напрямів. Сьогодні немає не тільки універсальних математиків, а й універсальних алгебристів чи геометрів. Для підготовки спеціалістів навіть у вузькій галузі науки знадобляться десятиліття. Воднораз, оскільки відкриття дедалі частіше відбуваються на стику наук, людині потрібні різнобічні знання, щоб успішно впоратися з вагомою проблемою. Для творчої праці залишатиметься обмаль часу.

Ось тут ученому й стане у пригоді помічник, котрий буде читати наукову літературу, перекладати її, робити реферати, відбирати з неї те, що привернуло б увагу самого дослідника, виконуватиме будь-яку небезпечну або трудомістку й одноманітну роботу.

І, нарешті,проблема смерті. Коли людина йде з життя, — це само по собі нещастя. Але суспільство при цьому втрачає й спеціаліста. Звісно, смерть не може закреслити його справ, до того ж залишаються виховані ним учні. Проте втрачаються його знання, досвід, методи розв’язання складних проблем. А скільки незавершених справ, нездійснених задумів, з якими людина не встигла пі з ким поділитися!..