Игорь Росоховатский - Останній сигнал

Чи мали вчені рацію?

Згадаймо проблеми порушення екологічного балансу: забруднення повітря і води, зростання радіоактивності середовища, потовщення атмосферної “теплової ковдри” і стоншення озонового щита, який захищає від космічних променів; видозміна мікробів під впливом радіації, медичних препаратів тощо; вичерпання запасів питної води і корисних копалин.

Прийнято вважати, що багато цих проблем людина розв’яже, освоївши космос: знайде на інших планетах корисні копалини, транспортуватиме звідти мінерали і воду. Мільярди земних колоністів заселять інші світи. Проте яким чином людина підкорить їх, якщо її організм для цього непристосований? Житиме у скафандрі? Збудує міста під ковпаками? Створить атмосферу, подібну до земної? У будь-якому разі їй знадобляться помічники, такі ж розумні, як вона, котрі, однак, не потребуватимуть повітря, їжі, води, суворого температурного режиму.

Будова людського організму переконливо свідчить, що він був призначений природою для тих самих завдань, що й організм мавпи, птаха, комахи (хоч як це не прикро для “вінця природи”) — боротьба за існування, продовження роду і поступове самовиключення. Проте людина як особистість спромоглася піднестися над своєю тваринною сутністю, позбулася цього панцера і поставила собі за мету пізнати нескінченний світ, в якому живе. Цього природа не передбачила. Усвідомивши вади її конструктивних рішень, людина, проте, поки що неспроможна змінити спадкове креслення, за яким будуються організми її нащадків.

Замислимося хоча б над таким гірким парадоксом: чим зрілішою, досвідченішою, розумнішою стає людина, чим вона багатша як особистість, тим уразливішим, немічним стає її організм. А тим часом якби природа застосувала в його конструкції хоча б один принцип, який людина використовує у своїх витворах — машинах, — принцип замінності частин, то протягом життя могла б замінювати у своєму організмі спрацьовані частини і завдяки цьому в 70 років була б міцнішою і здоровішою, ніж у 25. У 1000 років її особистість і сам організм були б набагато досконалішими, ніж у 100, а коли б їй виповнилося мільйон років, вона, можливо, настільки б змінила будову свого організму, що здобула б безсмертя… Йдеться про використання тих створених природою “про запас, про всяк випадок” механізмів, які в процесі еволюції давали б переваги у боротьбі за виживання. Далі людина замінила б свої системи дихання, перетворення енергії й інформації таким чином, щоб вільно існувати у будь-якому куточку Всесвіту.

Уже сьогодні ми намагаємось якось виправити природний парадокс, дисбаланс особистості й організму, вдаючись до двох засобів одержання запчастин. Один — пересадка тканин і органів, другий — створення штучних.

Хірурги часто скаржаться на несумісність тканин, яка перешкоджає їм здійснювати пересадки. Та уявімо собі, що сталося б у недосконалому людському суспільстві, якби такого механізму в природі не існувало, — скільки б зловживань і злочинів це породило! Фантасти вже розробляють цю тему — вони показали в своїх творах, як калічать і вбивають людей, забирають у них здорові органи для підстаркуватих багатіїв, як вирощують донорів, щоб брати в них органи для пересадок. На жаль, життя швидко підтвердило похмурі прогнози фантастів.

Проте не тільки недосконалість людського суспільства, зокрема капіталістичного, с перешкодою у справі трансплантації. По-перше, пересаджені органи дуже швидко спрацьовуються; по-друге, одній і тій самій людині їх не можна пересаджувати багато разів, і, нарешті, є орган, який взагалі не можна пересаджувати, — це мозок, безпосередньо пов’язаний з особистістю людини.

У недалекому майбутньому, на мою думку, вдасться вносити зміни у спадкове креслення організму та його частин з допомогою генної інженерії. Одначе це не змінить систем засвоєння енергії, переробки інформації тощо. Тобто генетичним шляхом людина зможе спрямовано вдосконалювати свій організм, але в певних межах. Адже й автомашину можна вдосконалювати, використовувати приховані резерви потужності двигуна і міцності матеріалів, довести швидкість з 120 до 200 і навіть 300 кілометрів на годину. Але для того, щоб підвищити швидкість до тисячі кілометрів, потрібні зовсім інші принципи конструкції, інші матеріали.

Коли людина вичерпає можливості вдосконалення з допомогою генетичного та різних фізіологічних механізмів, у неї залишиться тільки один шлях — створити принципово новий організм.