Игорь Росоховатский: Останній сигнал

— Головне — не складність, а безпомильність, — заперечив той. — Старші вирішують прості завдання, але вирішують непохибно.

— Ти називаєш завданнями два плюс два? — Я посміхнувся.

Він блимнув індикаторами і сумно похитав головою:

— Все не так просто. Гадаєте, вони відповідають: чотири? Думаєте, легко розв’язувати прості приклади? Скажімо, якщо до двох струмків додати ще два, то буде чотири струмки, а не одна річка? Ох, людино, те, що для мене оповито туманом, там, де мені доводиться сумніватися, мучитися, уявляти і вгадувати, для Старшого По Чину все зрозуміло. Він дає таку відповідь, яка потрібна Директорові чи Великому Носієві Відповідальності. Якщо ті хочуть чотири струмки, він каже: чотири струмки; а якщо ті хочуть одну річку, буде одна річка. А якщо ті хочуть п’ять, буде п’ять. Старші не знають сумнівів, бо зроблені з особливого матеріалу.

— Та їх робили на заводі з металевих відходів, що лишилися після випуску таких, як ти!

— Цього не може бути, — прошепотів він, намагаючись закрити свої слухові отвори гнучкими пластмасовими пальцями. — Не маю права навіть слухати тебе і не можу не слухати, що ж мені робити?

Я встиг добряче розсердитися і гукнув гідові: — До біса всіх цих інженерів! Хто там ще нижче?

— Конструктори.

— А ще?!

Той позадкував від переляку:

— Ще нижче — філософи. Ті, хто висуває ідеї. У них стільки гайок, що всі затиснути неможливо. Дехто твердить, — тут він перейшов на ледь чутний шепіт, — що вони часом відмовляються підкорятися Старшим По Чину…

— Ось вони нам і потрібні, — мовив я.

Їх тримають на найнижчих поверхах підземелля. Там темно і вогко, — замимрив гід.

…Роботи серії ЯЯ влаштували нам хвилюючий прийом. Коли радість і захоплення дещо вщухли, Микола Карпович докірливо спитав:

— Як ви дожилися до такого? Чому дозволили примітивам розпоряджатися?

— Це все зробив Великий Носій Відповідальності, — виправдовувалися роботи. — Ми не могли опиратися…

— Чому? — насторожився я.

— Він існує у двох іпостасях. То він — робот із особливого сплаву — такий, що не знає жалю й сумнівів, а то з’являється у вигляді людини. А в такому разі, як вам відомо, ми не можемо не підкорятися йому.

— Не можемо, не можемо, — сумно зашепотіли інші роботи. — Перший закон програми — служіння людині. Ми ж лише роботи.

— Доки його не було, ми створили місто й заводи. Але місяців зо два тому з’явився він. Насамперед він позагвинчував гайки у кількох роботів, перетворивши їх на слуг: ті допомогли йому загвинтити гайки в інших…

— Він би зовсім знищив нас, але треба було продовжувати виробництво, яке й без того швидко деградувало…

— Ведіть нас до нього! — нетерпляче вигукнув я, і вони, бідолахи, відповіли:

— Ми боїмося його. Ми дуже боїмося його. Проте коли люди велять, ми підкоряємося.

Ліфт піднімався поволі. І от світло засліпило очі. Коли ми розплющили їх, то побачили будівлю Директорії і роботів-солдат. Попереду в погрозливій позі стояв сам Великий Носій Відповідальності. Він виблискував не так, як інші, наче й справді був зроблений з особливого матеріалу.

— Забирайтеся геть! — вигукнув він. — Даю десять секунд на роздуми…

Він не встиг закінчити. Ми хутко вибили променевий пістолет з його рук, а промені автожетонів нейтралізували роботів. Я певен, що всі диктатори в усі часи були боягузами. Великий Носій Відповідальності не був винятком. Він одразу ж почав виправдовуватися, намагаючись домовитися з нами.

— Врахуйте, хоч Місто і не давало плану, але ж і працювало без особливих стресів. Дисципліна, порядок. Все це я організував, усе підігнав під основний технічний принцип…

— Ось як? — іронічно спитав я. — Який же?

— Надійність! — урочисто проголосив той. — У підручнику сказано: чим менше в машині деталей, тим вона надійніша. Кожному відомо, що рахівниця надійніша за комп’ютер. Так я й розподілив роботів…

Тим часом я уважно приглядався до нього і, вже майже не сумніваючись, відкинув шолом з його голови. Рідке руде волосся кільцями прилипло до його невисокого лоба, щоки у віспинках вкрилися червоними плямами.

— Ви завжди були неуком і нездарою, — сказав я. — Ви не знаєте, що основний технічний принцип — не надійність, а ефективність і надійність. Він вимагає, щоб надійність служила ефективності, а не навпаки. Ви могли бути Самим-Самим лише в Місті Роботів, а прийшли люди — і вашій владі кінець, слюсарю Залізюк, він же Булатний, він же Металолом!