Герберт Уэллс - Невидимець

Обоє вони швидко рухнулися, і з кишені Едая щось блиснуло проти сонця.

Але Едай відмовився від свого наміру й задумався.

— То вже моя справа, куди я йду, — одказав він повільно.

Не встиг він докінчити, як чиясь рука охопила його шию, в спину йому вперлися коліном, і він простягся навзнак на землі. Якось він спромігся витягти з кишені револьвера і навмання вистрелив. Його зараз же вдарено в зуби, і з пальців у нього видерли револьвер. Марно він силкувався ухопитись за чиюсь слизьку ногу; спробував підвестися й упав знову навзнак.

— Прокляття! — вигукнув Едай.

— Я вбив би вас, тільки шкода кулі, — сказав Голос.

Едай бачив у повітрі, футів на шість од себе, націлений у нього револьвер.

— Ну? — сказав Едай, сідаючи.

— Вставайте! — звелів Голос.

Едай встав.

— Слухайте, — суворо сказав Голос, — не пробуйте мені строїти ніяких штук. Пам’ятайте, що я вас бачу, а ви мене ні. Ви мусите повернутись у будинок.

— Він не пустить мене, — сказав Едай.

— Дуже шкода, — мовив Голос. — До вас я нічого не маю.

Едай знову облизнув губи. Відвівши погляд від цівки револьвера, він побачив удалині море, темно-синє під полуденним сонцем, зелені пагорби, білу скелю над водою, багатолюдне місто і раптом відчув, яке життя прекрасне. Потім очі його повернулись до маленького металевого предмета, що висів у повітрі за шість футів від нього.

— Що ж мені робити? — спитав він.

— А що мені робити? — відповів Невидимець. — Вам-то допоможуть. Вам треба тільки повернутись назад.

— Я спробую. А якщо він пустить мене, чи обіцяєте ви не добуватись у двері?

— До вас я нічого не маю, — повторив Голос.

Тим часом Кемп, випустивши Едая з дому, поспішив нагору, в кабінет, пройшов між битим склом і обережно визирнув з вікна. Едай, побачив він, стоїть і розмовляє з Невидимцем.

— Чому він не стріляє? — прошепотів Кемп.

Нараз ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці.

Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого жмута променів.

— Таж він оддає револьвер! — скрикнув Кемп.

— …Обіцяєте не добуватись у двері? — казав саме в цю мить Едай. — Не зловживайте дуже своїми перевагами. Хоч трохи поступіться.

— Повертайтесь у будинок. Відверто кажу вам, що не обіцяю нічого.

Едай, здавалось, наважився. Він повільно рушив до будинку, заклавши руки за спину. Кемп ошелешено стежив за ним. Револьвер зник, блиснув, зник знову і знову вимайнув, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едаєм. Далі події відбувались блискавично: Едай стрибнув назад, круто обернувся, невдало спробував схопити револьвер, скинув руки вгору й упав ниць. Над спиною його пахнула у повітрі голуба хмарка диму, звуку від пострілу Кемп не чув. Едай конвульсійно шарпнувся, сперся на руку, знов упав і лежав уже непорушно.

Який час Кемп стояв і дивився на спокійну й байдужу Едаєву позу. День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, геть усе в світі завмерло, тільки двійко жовтих метеликів ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едай лежав на галявині біля хвіртки. Штори в усіх віллах по дорозі на пагорб були затягнуті, і тільки в одній маленькій альтанці видніла жива душа — якась постать у білому, немов дідусь задрімав. Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім погляд його спинився на Едаєві… Гра починалась серйозна…

У парадні двері стали стукати й дзвонити, дедалі голосніше, але челядь, виконуючи Кемпів наказ, позачинялась по своїх кімнатах. Потім запала тиша. Кемп посидів, дослухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Озброївшись кочергою із спальні, він ще раз пішов оглянути внутрішні засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне й певне. Кемп повернувся на мезонін. Едай усе ще лежав край посипаної рінню доріжки, там, де й упав. Дорогою, попід віллами, ішли двоє полісменів і його покоївка.

Все облягла мертвотна тиша. Три постаті підходили дуже повільно. Кемп питав себе, що робить тепер його супротивник.

Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало. Повагавшись трохи, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари й тріскотнява розколюваних дощок. Він ясно чув, як дзвеніли залізні засуви на віконниці. Кемп повернув ключа і ввійшов у кухню. В цю мить у кімнату влетіли розколені, потрощені віконниці. Кемп аж прикипів до місця. Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишились самі зубчасті торочки. Віконниці були виважені сокирою, яка трощила тепер раму й залізні грати, що захищали вікно. Раптом сокира метнулась убік і зникла.