Герберт Уэллс - Невидимець

Правда, все це — самі припущення… Єдині незаперечні факти — бо на дитячі розповіді не завжди можна покладатися — це тіло вбитого Вікстіда і знайдений у кропиві закривавлений залізний прут. Оскільки Гріффін викинув прута, можна гадати, що, збуджений пригодою, він забув про намір, з яким брав прута, — якщо він мав такий намір, — або відмовився від нього. Певна річ, він був страшенний егоїст, людина без серця, але видовище жертви, його першої жертви, що лежала йому біля ніг закривавленим і жалюгідним трупом, — могло розбудити в ньому приспане сумління, і на час він міг відкинутися своїх лихих замірів.

Після вбивства містера Вікстіда Невидимець неначебто втік у напрямі пагорбів. Розповідали, що надвечір кілька чоловік у полі біля Ферн-Ботом чули чийсь голос, який то завивав, то сміявся, то плакав, то стогнав, а подеколи скрикував. Моторошно, мабуть, було це чути. Голос прокотився над полем конюшини і завмер удалині.

На цей час Невидимець мусив був переконатися, як швидко скористався Кемп його відвертістю. Будинки він знаходив під замком, а скрадаючись до залізничних: станцій та заїздів, мусив начитатися розвішаних там звернень і зрозуміти, яких заходів вжито проти нього. Смерком на полях з’явилися групи по три-чотири чоловіки з собаками. Ці ловці людини мали спеціальні вказівки, як допомагати один одному, якщо зустрінуться з Невидимцем. Але він уникав їх усіх. Ми можемо почасти зрозуміти його розпач, надто коли візьмемо до уваги, що це ж він сам дав своїм ворогам зброю до рук. Того дня принаймні він занепав духом. Його цькували цілу добу майже, якщо не рахувати зустрічі з Вікстідом. Уночі він, очевидно, десь поїв та поспав, бо на ранок знову був самим собою — діяльний, дужий, лютий і злостивий, готовий до останнього свого великого змагання із світом.

Кемп читав чудне послання, написане олівцем на засмальцьованому клапті паперу:

“Ви виявили напрочуд багато енергії та кмітливості, хоч я й не розумію, що це вам може дати. Ви проти мене. Цілий день ви ганяли за мною, силкувались не дати мені спокою й уночі. Але я дістав їжу всупереч вам, спав усупереч вам; і гра тільки починається. Гра тільки починається! Мені не залишається нічого іншого, як удатись до Терору. Цей лист проголошує перший день Терору. Порт-Бердок перебуває відтепер уже не під владою королеви, — перекажіть це вашому полковникові поліції та іншим, — а під моєю владою, під владою терору. Сьогодні перший день першого року нової доби — Доби Невидимця. Я — Невидимець Перший. Спочатку влада моя буде милостива. Першого дня відбудеться лише одна страта задля прикладу: буде скарано людину на прізвище Кемп. Сьогодні його спіткає смерть. Хай він замикається, хай ховається, хай оточить себе сторожею, вдягне, коли хоче, панцир, Смерть, невидима Смерть, наближається до нього. Хай уживає застережних засобів — це якраз справить враження на мій народ. Смерть вирушить до нього сьогодні під полудень, з поштової скриньки. Листа буде кинуто в скриньку перед самим приходом поштаря — і гайда! Гра починається. Смерть вирушає. Не допомагай йому, мій народе, інакше смерть спіткає й тебе. Сьогодні Кемп мусить умерти”.

Кемп двічі перечитав листа.

— Це не містифікація, — сказав він. — Тон його. І він так і думає зробити.

Кемп перегорнув складений удвоє аркуш і на адресі побачив гінтондінський поштовий штемпель і прозаїчну приписку: “Доплатити два пенси”.

Кемп повільно встав, не закінчивши полуднувати, — листа принесли з одногодинною поштою, — і пішов до свого кабінету. Подзвонивши своїй економці, він наказав їй зараз же обійти весь будинок, оглянути всі клямки на вікнах і позачиняти всі віконниці. У кабінеті віконниці зачинив він сам. Із замкненої шухляди у спальні він витяг маленький револьвер, уважно оглянув його й поклав у кишеню куртки. Тоді написав кілька коротеньких записок, в тому числі й полковникові Едаєві, і звелів служниці віднести їх адресатам, докладно напутивши її, як виходити з будинку.

— Небезпеки нема ніякої, — заспокоїв він її, а в думці додав: “Для вас”.

Кілька хвилин він сидів у задумі, а потім повернувся до холодного полуденка.

Їв він якось неуважно, раз у раз замислюючись.

— Ми таки впіймаємо його! — сказав він нарешті, стукнувши кулаком по столу. — І принадою буду я. Загонимо його на слизьке.

Він піднявся на мезонін, старанно замикаючи за собою всі двері.

— Це — гра; гра чудернацька, — мовив Кемп, — але шанси на моєму боці, містере Гріффін, хоч ви й невидимі та зухвалі. Гріффін проти цілого світу… сам із своєю помстою.