Иван Ефремов - Година бика

Родіс порадила розходитися двома головними й дальніми ходами. Вона попередньо проглянула їх подумки: чи немає пастки? Ніхто не повинен потрапити в лабети “лілових”, інакше почне розмотуватися страшна нитка розслідування.

Потім поквапилася нагору в супроводі Таеля, концентруючи всю свою волю на заклику до Вір Норіна. Хвилини йшли, але Родіс не вловила відгуку.

— Спробую зв’язатися з володарем, — сказала вона Таелю біля підніжжя сходів, які вели до її спальні.

— Ви маєте на увазі Чойо Чагаса? — запитав Таель, задихаючись від швидкої ходи.

— Так. З іншими не можна мати справи. Вони не тільки безвідповідальні, вони ворожі Чагасу.

— Велика Змія і Змія Блискавка! Адже Чойо Чагаса немає, і тепер я розумію…

— Як немає? (У Родіс промайнув спогад про таємне сховище вивезених із Землі речей).

— Він вирушив на дві доби до секретної резиденції й передав управління, як завжди, Ген Ші.

— То вони хочуть захопити нас за відсутності Чойо Чагаса! Тортурами примусити щось зробити для них, або й просто вбити нас, щоб на кораблі покарали Чагаса, це безсумнівно. Таель, любий, рятуйте Вір Норіна. Беріть СДФ із святилища, відведіть подалі і зв’язуйтеся з ним. Він у себе, я зумію розбудити його, а ви домовтесь, куди йому сховатися. Швидше, Таель, не можна баритися. Насамперед вони спробують захопити мене. Швидше! Я теж викликатиму його із своєї кімнати.

— А ви, Родіс? Як же? Якщо їм вдасться?

— Мій план простий. Я буду боронитися захисним полем СДФ, доки не поговорю із зорельотом. Дайте координати місця у старому саду, де саджали дисколіт при пораненні Чеді. На підготовку дискольота знадобиться години півтори. Ще близько двадцяти хвилин, поки прилетить Гріф Ріфт. Батарей дев’ятиніжки вистачить на п’ять годин, навіть при безперервному обстрілі. Запас часу в мене величезний. Коли сховаєте Вір Норіна, повертайтеся з дев’ятиніжкою і чекайте мене біля виходу з четвертої галереї. Я поставлю мій СДФ на самознищення при розрядці і зійду вниз, поки вони казитимуться навколо. Не бійтесь, я зорієнтую вибух угору, щоб не пошкодити будівлю і не виявити хід до підземелля. Воно нам ще згодиться.

— Я не боюсь нічого, крім… — інженер приглушив ридання, які рвалися з грудей. — Я боюся за вас, Родіс, моя зоре, опоро, любове! Насувається щось нечувано жахливе!

Фай Родіс сама змагалася із зловісною тугою, яка гострим клином пробивалася з навколишньої пітьми через її стійку психіку. Очевидно, тормансіанину передавалося її почуття.

— Йдіть, Таель. Можете запізнитися з Норіном.

— Дозвольте мені піднятися з вами! Всього дві хвилини. Я мушу впевнитися, що вони не пролізли до вашої кімнати.

— Не зможуть. Я загородила вхід, як завжди, коли спускалась до підземелля.

Дуже обережно вони зсунули блок стіни у темній спальні Родіс. Приклавши палець до губ, вона підкралася до дверей в іншу кімнату, почула сильне гудіння дев’ятиніжки і виглянула за поріг. У навстіж розчинених з коридора дверях зібралося чимало людей у чорних халатах, каптурах і рукавичках, нічних карателів. Широкий прохід між приміщенням верхнього поверху був заповнений “ліловими”, які маячили в розмитих контурах захисного поля. Задні метушилися, тягнучи щось важке, а передні стояли непорушною шеренгою, не намагаючись ні стріляти, ні кидатися в атаку.

Фай Родіс непоміченою відступила до спальні.

— Поспішайте, Таель!

Інженер ступив крок до залишеного відкритим входу її озирнувся. Вся його відданість і любовне поклоніння перед Родіс відбилися на обличчі з силою передсмертного прощання.

Родіс обняла Таеля, поцілувавши його з такою силою почуття, що в очах у того потьмяніло. На мить Таелеві пригадалися фільми про Землю, про холоднувате й ніжне кохання землян, яке дивно поєднувалося з шаленою пристрастю…

Він уже біг крутими сходами у непроникний морок підземелля, а Родіс, підскочивши, нагнула карниз і засунула отвір у стіні.

Столиця засинала рано, і в цей час у кварталі “джи” панувала тиша. Вір Норін зненацька прокинувся. У заглушеній килимами кімнаті Сю-Те ледь чулося рівне сонне дихання. Беззвучний голос кликав його з мороку: “Вір, Вір, прокиньтесь! Прокиньтесь, Вір! Небезпека!”

Він підхопився, миттю скинув сон: Родіс! Що сталося?

Розбудивши Сю-Те, він побіг до себе, увімкнув дев’ятиніжку й побачив темну кімнату Родіс. За кілька секунд видіння розчинилось і з’явився Таель…

Жах і захват охопили Сю-Те у божевільній мандрівці на СДФ темними вулицями міста Центру Мудрості. На куполі дев’ятиніжки було місце лише для однієї людини. Вір Норін узяв дівчину на руки. Фантастична координація і почуття рівноваги землянина утримували його на маленькій машині, що мчала з максимальною швидкістю. На роздоріжжі, за містом, астронавігатор зупинився. За порадою Таеля він повільно об’їхав велике коло, оббризкавши ґрунт особливою рідиною, колись принесеною Таелем. Цей прихований від володарів винахід мав властивість надовго паралізувати нюхові нерви. Тепер не страшні собаки, якщо їх пустять слідом. Лишалось не більше двох кілометрів шляху до посадочного майданчика дискоїда.