Иван Ефремов - Година бика

Ще один вузол на Азорських островах, де море таке бездонно-прозоре у тихі дні… Поїздки для відпочинку у святі для будь-якого землянина стародавні храми Еллади, Індії, Русі…

Ані найменшої тривоги про майбутнє, крім природної турботи про доручену справу, крім бажання стати кращим, сміливішим, сильнішим, встигнути зробити щонайбільше для загального добра. Горда радість допомагати, допомагати невпинно всім і кожному, яку раніше могли відчути лише казкові халіфи з арабських легенд, зовсім забута в ЕРС, а тепер доступна кожному. Звичка спиратися на таку ж загальну підтримку й увагу. Можливість звернутися до будь-якої людини світу, яку стримувала тільки дуже розвинута делікатність, говорити з ким завгодно, просити будь-якої допомоги. Відчувати навколо себе добру спрямованість думок і почуттів, знати про витончену проникливість і взаєморозуміння людей. Мирні мандри в періоди відпочинку по навдивовижу різноманітній Землі і всюди бажання поділитися усім з тобою: радістю, знанням, мистецтвом, силою…

Схиляючись над сплячою Сю-Те, Вір Норін переживав надзвичайно сильне бажання, щоб і його тормансіанська кохана побувала в усіх прекрасних місцях рідної йому планети.

Молоді жінки бувають внутрішньо більше кочівники, ніж чоловіки, більше прагнуть до зміни вражень, тому тіснота інферно для них важча. Він мріяв про те, щоб на Землі численні рани, завдані цій ніжній душі, зникли без сліду… І знав, що цьому ніколи не бути…

Сю-Те відчула його погляд і, ще не отямившись від сну і щасливої втоми, довго лежала із закритими очима. Нарешті вона запитала:

— Ти не спиш, любий? Відпочинь тут, поруч зі мною. — Голос її зі сну був по-дитячому тонкий. — Мені снився сон, ясний, як ніколи! Ніби ти поїхав від мене — о, ненадовго! — у якесь маленьке містечко. Я вирушила на побачення з тобою. Це було наше й не наше місто. Люди, яких я зустрічала, світилися добротою, готові допомогти мені шукати тебе, кликали відпочити, супроводжували там, де я могла заблукати. І я йшла вулицею— яка дивна назва: вулиця Кохання! — стежкою через свіжу і м’яку траву до великої, повноводої річки, і там був ти! — Сю-Те знайшла руку Вір Норіна і, знову засинаючи, поклала її на щоку.

Вір Норін не ворушився, дивний клубок стояв у нього в горлі. Якщо сон, навіяний його думками, був для Сю-Те неможливою мрією, то як іще мало любові розчинено в океані повсякденного життя Торманса, в якому проживе сбоє коротеньке життя ця чиста істота, ніби перенесена сюди з Землі! Думка, яка давно мучила його, зробилася нестерпною. Він повільно взяв руку тормансіанки і почав цілувати коротко стрижені нігтики з білими цяточками. Як і переплетіння синіх жилок на тілі й червонясті білки очей, це були сліди не поміченої в дитинстві недуги, поганого харчування, важкого життя матері. Сю-Те, не прокидаючись, посміхнулась, міцно стиснувши вії. Дивовижно, як на бідному ґрунті тут виростають такі квіти! Зруйнована сім’я, яка створила людину з дикого звіра, виховала у ній все найкраще, невтомно боронила її від суворої природи. І без сім’ї, без материнського виховання виникають такі люди, як Сю-Те! Чи це не доказ правоти Родіс, її віри у первинну добру основу і людини! На Землі теж немає сім’ї в її стародавньому розумінні, але ми не знищили її, а просто розширили до цілого суспільства…

Вір Норін тихо підвівся, огледів завішану килимами і портьєрами кімнату, прислухався до тупоту і грюкання, які лунали з усіх боків будинку, що прокидався. На вулиці загавкало дзявкотливе собача, прогримів транспортний повіз.

Смуток щораз дужче проймав Вір Норіна — відчуття тупика, з якого він, бувалий, загартований психічно подорожувач, не бачив виходу, його симпатія до маленької Сю-Те перетворилась несподівано й могутньо на любов, збагачену ніжною жалістю такої сили, якої він і не підозрював у собі. Жалість для вихованого у щасті віддачі землянина неминуче викликала прагнення до безмежної самопожертви. Ні, треба порадитися з Родіс! Де Родіс?..

А Фай Родіс провела цю ніч за обговоренням проблем “кжи”. Гзер Бу-Ям прийшов до святилища Трьох Кроків ще раз із кількома товаришами. “Кжи” почали перший візит із суперечки й вихваляння своїми перевагами перед “джи” і передусім набагато більшою свободою в усіх своїх вчинках. Фай Родіс осадила їх, сказавши, що це позірна свобода. Їм дозволяють лише те, що не шкодить престижу й економіці держави і не небезпечно для “Змієносців”, відгороджених від народного життя мурами своїх привілеїв.