Айзек Азімов - Кінець Вічності

— Я дотримаю свого слова й порушу закон з тієї причини, про яку ти не маєш навіть уявлення, — сказав Твісел. — Я не знаю, скільки ще існуватиме Вічність. Може, години, а може, й місяці. Та коли вже я згаяв стільки часу, щоб навести тебе на розум, то й ще трохи згаю. Тільки вислухай мене. Згода?

Харлан зам’явся. Тоді, вирішивши, що йому вже до всього байдуже, втомлено промовив:

— Кажіть.

— Мені іноді трапляється чути, — почав Твісел, — що я з’явився на світ уже старим, що я набрався мудрості від Кібермозку, що я не розлучаюся з кишеньковим комп’ютером навіть тоді, коли сплю, що в мене електронний мозок, а в жилах тече комп’ютерне мастило з мікроскопічними просторово-часовими перфокартами замість кров’яних тілець.

Час від часу до мене доходять такі чутки, і, щиро кажучи, я навіть трохи пишаюсь цим. Може, десь у глибині душі я трішечки вірю їм. Звичайно, ти можеш думати, що я на старості з глузду з’їхав, однак подібні вигадки якоюсь мірою полегшують мені життя.

Тебе це дивує? Що я, Старший Обчислювач Лабан Твісел, найстаріший член Ради Часів, змушений шукати способів полегшити своє життя?

Може, тому я й курю. Ти не замислювався над цим? Повинна ж бути причина, як сам розумієш. Адже Вічні не курять, і переважна більшість Часів’ян також. А я сам замислювався часто. Мені іноді здається, що то бунт проти Вічності. Помста за нездійснені мрії.

Ні, зі мною все гаразд. Одна-дві сльозинки мені не зашкодять. Я кажу щиро, повір мені. Просто я давно не згадував про це. Неприємно було.

Як і в тебе, все почалося з жінки. У нас не просто випадковий збіг обставин. Коли вдуматися — така ситуація майже неминуча. Усі Вічні, що проміняли радощі сімейного життя на жменю перфострічок, ризикують заразитися цією інфекцією. Ось чому Вічність змушена приймати такі суворі закони. І, мабуть, через це Вічні всіляко примудряються обминати їх.

Я й досі не можу забути тієї жінки. Може, воно й нерозумно з мого боку. Та я більше нічого не можу пригадати про той біочас. Від моїх давніх колег залишилися тільки імена в архівних книгах; від Змін, які я розраховував (усіх, крім однієї) — тільки номери в банку пам’яті Кібермозку. А її пам’ятаю, як зараз. Очевидно, ти зрозумієш мене.

Я довго домагався дозволу на любовні взаємини, однак одержав його тільки тоді, коли став Молодшим Обчислювачем. Вона була родом з того самого 575-го Сторіччя. До одержання дозволу я, звичайно, і в очі її не бачив. Вона була розумна й навдивовижу лагідна. Її не можна було назвати вродливою або навіть гарненькою з лиця, але ж і я замолоду (а я був молодим — не вір міфам) не вирізнявся вродою. Ми чудово зійшлися вдачею, і якби я не був Вічним, то вважав би за щастя одружитися з нею. Я не раз їй повторював ці слова. Їй було приємно таке чути. І то була правда. Не кожному Вічному, який міг обирати собі жінку тільки у відповідності з Розрахунком, так поталанило.

У тій Реальності їй судилося померти молодою, і жоден з її Аналогів не підходив для мене. Я сприйняв це по-філософському. Зрештою, її коротке життя і уможливило наші взаємини без шкоди для Реальності.

Соромно згадати, однак на початку я не дуже журився тим, що вона проживе недовго. Але то було тільки на самому початку.

Я відвідував її стільки, скільки дозволялося просторово-часовою інструкцією. Я дорожив кожною хвилиною нашого побачення, безсоромно нехтуючи роботу, забуваючи про їжу та сон. Для мене вона була наймиліша й найпривабливіша жінка в світі, і я покохав її. Мені важко це передати словами. В мене куций досвід у коханні, а знання, набуті під час Спостережень у Часі, мало чого варті. Та наскільки я розумію, я справді закохався. Із простого задоволення тілесних потреб наші взаємини переросли у палке кохання. І тоді неминучість її смерті затьмарила моє щастя й нависла наді мною горем. Я розрахував її Життя. Я не звернувся до Розраховувачів. Я розрахував сам. Уявляю, який ти здивований. Так, то була моя провина, однак вона — ніщо проти того злочину, що я скоїв потім.

Так, так, я скоїв злочин. Я — Лабан Твісел, Старший Обчислювач.

Тричі наставали й минали такі моменти біочасу, коли прості мої дії могли врятувати її. Певна річ, я знав, що Зміни з особистих мотивів Рада не схвалить. І все ж я почував себе винуватцем її смерті.

Вона завагітніла. І тут я знову не вчинив так, як велів мій обов’язок. Розраховуючи її Життя, я взяв до уваги наші взаємини і знав, що ймовірність вагітності для неї дуже висока. Як ти, мабуть, знаєш, а може, й не знаєш, любовні взаємини Вічних із Часів’янками іноді призводять до таких наслідків, незважаючи на запобіжні заходи. Все буває. Та оскільки Вічним забороняється мати дітей, то ми швидко й безболісно ліквідовуємо подібні наслідки. Для цього є багато способів.