сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)

Загибель? Але від чого? Від масової хвороби чи невідомої космічної небезпеки?

— Он вона! — тривожно вигукнув Добробас, вказуючи астронавтам на світлу цятку, що позначилася над чорним столом. — Це космічне тіло, якого на зоряних картах сергусіян не було!

— Зміщення з курсу у нас сталося якраз убік цієї маленької порошинки?.. — жваво втрутився Іван Германович Новиков, показуючи очима на точку в просторі, що правила за плазмоліт на моделі. — Хіба не дивно? Відстань же величезна!

— Відстань величезна, і все-таки?.. — недовірливо похитав головою Юрій Степанович Чуєв, Сергіїв дід. — На такій відстані?..

— Гадаю, що ви маєте рацію, капітане, — підтримав його Сергій. — На корабель діють сили з цього району простору. Ось тут (Сергій показав олівцем у простір моделі недалеко від поміченого космічного тіла) має бути гігантський астероїд.

Добробас здивовано поглянув туди, куди вказував Сергій, знизав плечима, нічого не сказав і мовчки задав програму обчислювальним агрегатам на визначення несподіваного гравітаційного поля. І всі дванадцять хвилин, доки напружено гули прилади, заповнюючи цифрами картку-зведення, астронавти сиділи мовчки. Кожен докладав усіх сил розуму, досвіду і знань до того, щоб розгадати причини несподіваних подій.

До астронавігаційної зайшли Курганов і Петровський. Побачивши всю раду плазмольота в глибокій задумі, вони тихо сіли в куточку залу. Та ось заклацали реле перевіряючого контрольного приладу, і на стіл перед Добробасом ліг невеличкий аркуш, густо всіяний цифрами. Від одного погляду на них Микола Іванович зблід і рвучко звівся на ноги.

— Небезпека, товариші! Ми йдемо назустріч невідомому гравітаційному полю і фактично вже перебуваємо в його полоні. Якщо ми не уповільнимо руху, не змінимо курсу, корабель просто вріжеться у невідоме небесне тіло!

— Аварійна тривога! — якомога спокійніше сказав у мікрофон Юрій Степанович Чуєв. — Всім зайняти місця за розкладом!

Сергій миттю уявив, як від цих спокійних, але страшних слів здригнулася Лан, як кинулися лікарі, щоб перенести породіллю з дитиною в амортизатор. Вірний його друг Шао Лі в цю хвилю вже зайняв пост у радіорубці і чекає нової команди…

— Приготуватися до тривалих десятикратних перевантажень при гальмуванні! — подав очікувану команду дід Юрій, і Сергій, як і всі в астронавігаційній, сів у широке крісло, натиснув аварійну кнопку, і все його тіло огорнули пружні подушки, а сидіння розвернулося спинкою в напрямі руху корабля.

— Перший імпульс! — пострілами линули команди. — Другий! Третій! Так тримати!

Ледве перемагаючи раптові приступи нудоти і головного болю, Сергій в короткі інтервали між імпульсами гальмування намагався уявити обличчя свого сина, якого він так ще й не бачив. Та все було марно! Перед очима чомусь поставали образи сергусіянських дітей, яких він бачив у школах. Потім його думки мимоволі повернулися до іншої, можливо, ще страшнішої небезпеки — хвороби на кораблі. За всіма ознаками, це була епідемія невідомого “космічного” раку, яка проникла на плазмоліт зовсім недавно, бо за даними лабораторії у більшості членів команди виявлені не розвинені пухлини, а по одному—два мікровогнища початкової стадії хвороби.

Широким півколом стоять глибокі крісла. В найближчому з них сидить у задумі головний астроном. Незвичайне помолодіння на Сергусі зробило його невпізнанним. Зникла сивина і зморшки, вицвілі колись біля телескопів очі набрали живого блиску. Це був зовсім не той Микола Іванович Добробас, старий вчений, з котрим ступав у свої перші трудові роки Сергій. І він угадував тепер постать астронома в коридорах корабля лише за одною ознакою: Микола Іванович, як і колись, трохи горбився. Потреба постійно вдивлятися в екрани приладів виробила вже невиправну звичку. Навіть тепер, під час імпульсивних гальмувань, Микола Іванович смішно підгинав коліна майже до підборіддя і “грудкою” знову втискувався в спинку крісла. Трохи далі в кріслі вільно і зручно почуває себе дід Юрій. З того часу як другий капітан корабля жартома заборонив онукові називати його дідом, Сергій потроху звик до молодості Юрія Степановича Чуєва і вбачав у ньому свого діда лише теоретично. Русявий чуб, дужа шия атлета, повновиде мужнє обличчя без єдиної зморшки — який же це дід? Кожен імпульс гальмування він сприймає у кріслі, граючи силою м’язів, мов у центрифузі.

Перший капітан корабля Новиков, професор Петровський і академік Курганов займають крісла у вершині “підкови”, реагують на ривки гальмування автоматично, увага їх прикута до незакінченої розмови: вони обмінюються репліками і зрозумілими лише їм знаками. Ось Новиков написав пальцем у повітрі якусь формулу, Курганов і Петровський на знак згоди кивнули головами, але імпульс гальмування в ту ж мить кинув їх уперед і з ствердного жесту у медиків вийшло таке кумедне заперечення, що Сергій мимоволі посміхнувся.