Иван Ефремов - Туманність Андромеди

Ніза пригорнулась до Веди ще міцніше.

— Як правильно ви сказали, Ведо! Через те я й хочу всього зразу…

— Нізо, я полюбила вас. Тепер я більше згодна з вашим рішенням… Воно мені здавалося божевільним.

Ніза мовчки стиснула Ведину руку і вдячно ткнулася носом в її холодну од вітру щоку.

— Та чи витримаєте ви, Нізо? Це ж надзвичайно трудно!

— Про які труднощі ви кажете, Ведо? — обернувся Ерг Ноор, почувши її останній вигук. — Ви змовилися з Дар Вітром? Він уже півгодини переконує мене віддати молоді мій досвід астрольотчика, а не вирушати в політ, з якого не повертаються.

– І що ж, пощастило переконати?

— Ні. Мій досвід зореплавання ще більш потрібен, щоб повести «Лебедя» до мети, туди, — Ерг Ноор показав на світле беззоряне небо, де, нижче від Малої Магелланової Хмари, під Туканом і Водяною Змією, мав світитися яскравий Ахернар, — довести по шляху, по якому не пройшов ще жоден корабель Землі чи Кільця!

З останнім словом Ерга Ноора за його спиною спалахнув ізза небосхилу край ранкового сонця, проміння якого змело всю таємничість світанку.

Четверо друзів підійшли до моря. Океан дихав холодом, накочуючи на положистий берег ряди безпінних хвиль — важкі брижі бурхливої Антарктики. Зацікавлена Веда Конг дивилась на сталеву воду, яка швидко темніла на глибині й набирала під промінням низького сонця лілуватого відтінку льоду.

Ніза Кріт стояла поряд у шубці з голубого хутра і такій же круглій шапочці, зпід якої вибивалися пасма темнорудого волосся. Дар Вітер мимохіть за милувався нею і спохмурнів.

— Вітре, вам не подобається Ніза? — з утрируваним обуренням вигукнула Веда Конг.

— Ви знаєте, що я захоплююсь нею, — похмуро відповів Дар Вітер. — Але зараз вона здалась мені такою маленькою і тендітною порівняно з…

— З тим, що мене чекає? — з викликом спитала Ніза. — Тепер ви перекинули атаку з Ерга на мене?..

— Я зовсім не думаю так робити, — серйозно й сумно відповів Дар Вітер, — але мій смуток природний. Чудове створіння моєї любої Землі повинно зникнути в безоднях космосу з його мороком і неймовірним холодом. Це не жаль, Нізо, а сум втрати.

— Ви відчули так, як і я, — погодилась Веда, — яскравий вогник життя — Ніза — і крижаний мертвий простір!

— Я здаюся тендітною квіткою? — спитала Ніза. Дивна інтонація її голосу стримала Веду від ствердження думки.

— Хто більше за мене любить радість боротьби з холодом? — Дівчина рвучко зірвала шапочку, стріпнувши рудими кучерями, скинула шубку.

— Що ви робите, Нізо? — першою догадалася Веда Конг, кидаючись до астронавігатора.

Але Ніза вискочила на скелю, що нависла над хвилями. Холодні хвилі огорнули Нізу, і Веда вся здригнулась, уявивши собі відчуття од такого купання. Ніза спокійно відпливала далі, дужими поштовхами пронизуючи хвилі. Піднявшись на гребінь, вона помахала друзям на березі, задирливо запрошуючи їх наслідувати її приклад.

Веда Конг захоплено стежила за нею.

— Вітре, Ніза — подруга не Ергу, а полярному ведмедю. Невже ви, північна людина, відступите?

— За походженням північний, а сам люблю теплі моря, — жалібно сказав Дар Вітер, неохоче підходячи до того місця, де морські хвилі набігали на берег.

Роздягнувшись, він торкнув ногою воду і з вигуком «ух!» кинувся назустріч сталевому валу. Трьома широкими помахами він виплив на вершину хвилі і ковзнув у темну западину другої. Тільки багаторічне тренування і цілорічне купання врятували престиж Дар Вітра. Дихання його увірвалось, і червоні кола закрутилися в очах. Він кілька разів рвучко пірнув, стрибнув і знову міг дихати: Дар Вітер приплив аж синій від холоду. Разом з Нізою вони помчали на гору. Через кілька хвилин купальники насолоджувалися теплом хутряного одягу. Навіть пронизливий вітер здавався подихом коралових морів.

— Чим більше узнаю вас, — шепнула Веда, — тим більше переконуюсь, що Ерг Ноор не помилився вибором. Ви, як ніхто інший, підбадьорите його у важку годину, порадуєте, збережете…

Білі щоки Нізи густо порожевіли.

Під час сніданку на високій кришталевій терасі, яка вібрувала од вітру, Веда часто зустрічала замріяний і ніжний погляд дівчини. Всі четверо були мовчазні, як звичайно люди перед довгою розлукою.

— Гірко подружити з такими людьми і тут же розлучитися з ними! — раптом вигукнув Дар Вітер.

— Може, ви?.. — почав Ерг Ноор.