Леонид Сапожников - У нас в Кібертонії

Головний Нашіптувач підвівся з-за столу і запропонував Невіркові пройти до сусідньої кімнати. На чорній стіні горів електричний транспарант:

Цс-с-с-с! (Тракатан)

— Ви зачекаєте мене тут, — сказав пошепки Грауен. — Я йду до Його Бездоганності.

І несподівано гаркнув з натхненням:

— Хай панує на шляхах Володаря безгоміння!

Невірко розгублено глянув на нього:

— Даруйте, мені здавалося…

— Такі речі не забороняється вимовляти вголос, — суворо прошепотів Грауен. — Навпаки, рекомендується.

Зоставшись на самоті, Невірко намацав у кишені коробку сірників. Кажуть, у їхніх коричневих головках міститься отрута. Ну, що ж, коли так звелить доля, він помре, як справжній мужчина. Від цієї думки йому трохи полегшало.

Міряючи кімнату нервовими кроками, Невірко наткнувся на клітку з папугою. Якийсь час він і птаха уважно розглядали одне одного. «Дай відповідь, створіння мудре, чи ранок бачити мені?» — з слізьми в очах подумав Невірко.

— Попка дур-рний! — прошепотів папуга.

Невеселі роздуми невдахи-розвідника урвав Грауен. Головний Нашіптувач мав дуже урочистий вигляд.

— Я щойно Звідти, — поважно мовив він. — Ви одержали найтихше запрошення на військовий парад. Я бачу, що у вас нема пристойного костюма, та це дарма. Головне, щоб ваші груди були переповнені високими почуттями.

Вони спустилися каучуковими сходами і вийшли на повітря. Тракатанів будинок стояв у лісі, посеред великої витолоченої галявини, і був точнісінькою копією особняка в Кібертонії біля підніжжя гори Екстремум. Перед будинком височіла триступінчаста трибуна. Її середній ступінь був вищий правого, а правий вищий від лівого. Грауен, а за ним Невірко зайняли місця праворуч. В лакованих чоботях Головного Нашіптувача відбивалося тисяча сонць.

— Послухайте, яка ідеальна тиша, — блаженно заплющив очі Грауен. — Це перший у світі ліс, де немає птахів. На жаль, іноді буває вітер і шумлять дерева. Але Його Бездоганність, скажу вам це по секрету, розробив чудовий проект. Ліс, у якому немає дерев! Ви уявляєте, бром і валеріанка, як це буде чудесно?!

Невірко не встиг висловити свого захвату. На порозі будинку з'явився червонопикий служник і на повну силу своїх бичачих легенів проголосив:

— Його Логічна Бездоганність, Найтихіший Володар Кібертонії, а в Майбутньому і Всього Світу, Доктор тьма-пітьматичних наук Професор Тракатан!

Грауен скочив і вп'явся очима в двері. Невірко наслідував його приклад. За кілька хвилин Червонопикий з'явився знову. Разом із Товстуном, своїм напарником, вони несли важкі ноші. На них стояв прозорий ковпак, а під ним сиділо щось величезне і бридке. «Батеньку!» — ахнув подумки Невірко. Такого він не бачив навіть у зоопарку. Ніс завбільшки як слонячий хобот, витягнуте до пояса підборіддя, а рот схожий на пащу акули…

— Зверніть увагу, — шепнув Грауен, — ковпак виготовлено з побільшувального скла. Володар не любить показуватися масам у натуральних розмірах.

Червонопикий і Товстун, багряніючи з натуги, втягли носилки на головне підвищення трибуни, а самі поспішили на її нижнє крило і завмерли там по стойці «струнко». Тракатан, не поспішаючи, запустив руку в бездонну кишеню і витяг звідти металевий ящик.

— Радіопередавач, — пояснив Головний Нашіптувач. — Його Бездоганність керує дроботами по радіо. Зараз Володар натисне кнопку… О, вже натис! Тепер дивіться!

У далекому кінці галявини здійнялася курява. З лісу повалили дроботи. Спочатку вони рухалися безладно, потім, як по команді, зімкнулися в одну колону.

— Як марширують! Як марширують!!! — захоплено прошепотів Грауен.

Дроботи справді марширували чудово. Вони дружно підіймали ноги на одну й ту ж висоту — ні міліметра вище, ні міліметра нижче. Позаду колони їхала платформа з великим чорним роялем, за нею — діжка на колесах з гумовим шлангом і написом «Вогненебезпечно», а в самому хвості двоє дроботів котили зелену довгоствольну гармату. Порівнявшись із трибуною, дроботи тричі змахнули руками-молотами. Тракатан нагородив їх легким кивком. Кілька секунд сірі механізми стояли нерухомо і раптом, ламаючи стрій, кинулися до рояля. Натискаючи одне на одного і штовхаючись, вони вискакували на платформу й шаліло трощили поліровані боки інструмента. Ось чавунні молоти вдарили по клавіатурі, і рояль протяжно заридав. Невірко відчув себе так, ніби на його очах убивали щось живе. Він стиснув кулаки, але, помітивши допитливий погляд Грауена, став потирати руки, немовби вони йому затерпли.