Борис Фрадкин - Полонені вогняної безодні

Андрій сів. Уперше відчув він у собі таку внутрішню силу, якій було тісно в грудях. Зараз він поведе підземохід, але не просто поведе, а розпочне справжню битву з природою.

Дектярьов обійняв за плечі Павла.

— Пробач, Павлушо, адже ми ще не запитали твоєї згоди.

Скорюпін соромливо усміхнувся, переступив з ноги на ногу.

— Якщо треба, я, певна річ, буду з вами.

— Старт!

Команда пролунала сухо, як постріл.

Геологові очі були суворі, холодні й невблаганні.

Механік натиснув кнопку. Високо над головою зарокотав двигун і зовсім близько під ногами завив термоядерний бур.

Рейс проходив спокійно, набагато спокійніше, ніж у перші години після старту. Але як напружено й насторожено вдивлялись у прилади! Чи не містить глибина нової несподіваної небезпеки, боротьба з якою буде не під силу екіпажеві ПВ-313?

На екранах локатора начебто густішали сутінки. Темно-синє поле змережили фіолетові тіні.

Пройшли шістсот кілометрів, шістсот п'ятдесят, сімсот. Тиск перевищив чотирнадцять мільйонів атмосфер. Зате температура лишалася майже постійна.

Біронт квапився, дуже квапився, і це нервувало його. Раніше він рішуче повставав проти поспішності, бо вважав її неминучою причиною помилок і хибних висновків. Та тепер його підганяла все зростаюча кількість об'єктів для спостереження: випромінювання, перетворення атомних часток, деформація електронних оболонок, співвідношення температур і тиску.

Потужність випромінювання досягла такої сили, що атоміст раз у раз скоса поглядав на дозиметри: чи не проникне радіація крізь захисні прокладки корпусу? Досі все було гаразд, оболонка надійно оберігала екіпаж від згубного променевого впливу. До того ж випромінювання дещо послаблювала взаємодія з магнітоплазмовим полем.

Життя на кораблі набувало нової суворішої розміреності. Люди працювали, рухалися, ні на мить не забуваючи про те, що йдуть назустріч грізній невідомості. Спали, чутливо прислухаючись, їли, втративши смак. Але тепер у них була велика мета. Навіть думки про небезпеку якось притупилися. Роботу двигуна відчували, як биття власного серця. Кожен ніби злився з підземоходом, беручи на свої плечі тиск надр, щулячись від дотику розпеченої речовини до обшивки корпусу.

Людина звикає до всього!

Коли минуло ще чотири довгих доби, а з підземоходом нічого не скоїлося, тоді схаменулися, думали про майбутнє спокійніше. Тільки глянувши на глибиномір, потай один від одного зітхали. Корабель усе віддаляв їх од сімей, од рідного дому, од вируючого земного життя. Болісно нило в грудях, уява вже не справлялася з тим невимірним масивом вогняної речовини, що простяглася над підземоходом.

Дектярьов бажав тільки одного: почути, що надіслані повідомлення було прийнято. Скорюпін не відходив од приймально-передавальної апаратури. Але в репродукторі ввімкнутого приймача чутно було лише монотонний шелест. Як Паша не вслухався, йому не щастило вловити навіть далекий відгомін людського голосу.

Найкраще почував себе Андрій. Він ожив, увесь час був заклопотаний чимось — оглядав автомати, звіряв показання приладів з розрахунками. Часто йому кортіло знайти серйозне пошкодження, таке, для усунення якого знадобилися б усі його сили.

Стомившись, Андрій спускався до кабіни вчених, сідав на підлогу поблизу Дектярьового крісла й прислухався до його розмов з атомістом. За кілька минулих діб він довідався про будову землі й будову атома більше, ніж за всі роки навчання в інституті.

Молодий механік відкрив для себе такі здавна відомі науці істини, як можливість перетворення протона в нейтрон і навпаки. Зі щирим здивуванням довідався він од Валентина Макаровича про те, що ні електронів, ні позитронів, ні мезонів у ядрі нема і що при руйнуванні ядра вони утворюються, так би мовити, на льоту.

— З чого?

— З того, що в підручниках називають енергією розпаду.

Але найбільш зацікавили його теорія переохолодження і теорія існування антиречовини, тобто речовини з негативно зарядженими ядрами і позитивно зарядженими електронами.

— Невже й ви вважаєте, що така речовина можлива? — допитувався атоміста Андрій, пригадуючи нескінченні диспути вчених на цю тему.

— Невдовзі ми одержимо її в лабораторіях, — упевнено відповів Біронт. — А поки що її цілком досить у всіх кутках Всесвіту; можливо, навіть під нашими ногами, — після хвилинного роздуму додав він.

— З нами станеться аннігіляція? [1] Аннігіляція (від латинського слова nihil — ніщо) — перетворення в ніщо, знищення; точніше — перетворення однієї форми матерії в іншу.