Борис Фрадкин - Полонені вогняної безодні

— І ви, водій дослідних глибинних машин, вважаєте таку перевірку цілком вичерпною?

Міхєєв зніяковів.

— Нараду вважаю закінченою, — Вадим підвівся. — За загальною згодою будемо випробовувати корабель далі. І наукові дослідження, — він глузливо подивився на Біронта. — Глибина занурення залежатиме від обставин і… від нашої витримки. — Очі командира загадково посміхнулися. — Механікові й водієві — по місцях!

Він попрямував до люка. За ним пішов Андрій.

— І все ж таки ви дієте необачно, Вадиме Сергійовичу, — застеріг Міхєєв, сідаючи за пульт напроти Суркова. — Несерйозно це.

— Старт! — замість відповіді наказав Вадим.

Запрацював двигун, корабель затремтів.

«До центра землі! До центра землі! — стукотіло Вадимове серце. — До невідомого! До невипробуваного».

Розплавлена магма залишилася над головою. Яскравіше світився екран локатора. Тепер він уже не мав кольору киплячої міді, як раніше, а мінився таким сліпучим золотим сяйвом, що довелося зменшити силу струму, який живив локаторний випромінювач.

Розігрітий майже до двох тисяч градусів базальт лишався твердим, хоч температура давно перевищувала точку його плавлення. Стиснута речовина набувала високої щільності. Атоми в кристалічних решітках замість того, щоб розпадатися від теплового впливу, змушені були тісніше притискатися один до одного.

Прилади відзначили глибину п'ятдесят кілометрів, а ПВ-313 спокійно просувався далі. Тиск перевищував сорок з половиною тисяч атмосфер.

Униз… Униз… У невідомість.

Ніщо не порушувало чіткої, злагодженої роботи механізмів. Міцніла Вадимова віра в свою правоту.

Нагору надіслали офіційне повідомлення: «Все гаразд. Ідемо далі в глибину, щоб випробувати підземохід у важчих умовах і провести повніший комплекс наукових досліджень».

Відповіді не одержали. Можливо, не дійшло повідомлення, надіслане з корабля, а можливо, промінь з наземних станцій загубився десь далеко осторонь курсу ПВ-313.

Вадим з головою поринув у роботу. Прилади давали йому відомості про взаємодію щільного середовища з механізмами. Командир був тепер тільки конструктором — він перевіряв у дії реактори, бур, двигун, магніто-плазмове поле.

Водій усе ще вагався, не знаючи, що робити: чинити опір волі свого безпосереднього начальника чи, навпаки, найрішучіше підтримати його.

Вадимова сміливість припала до душі Петрові Панасовичу. Якщо задля справи, то чому б і не ризикнути? Та головний не подарує такого свавілля. Тут усім перепаде на горіхи. І довір'я втратиш…

Міхєєв хмурився, не зводив очей з командира: молодий, запальний і, видно, жадібний до відкриттів. На заводі його поважають, називають талановитим. А Ремізовський людина обережна, можливо, вік такий…

Міхєєв зітхнув і зайнявся приладами керування.

Дектярьов і Біронт після розмови з Сурковим повернулися до своєї кабіни, щоб вести далі дослідження. Та, як тільки підлога затремтіла під ногами й попливла униз, Біронт закрив журнал і, немов підкинутий пружиною, схопився на ноги.

— Колего, куди ви? — здивувався Дектярьов.

Атоміст пішов до кабіни відпочинку й умостився в гамаці. Йому справді було лячно. Куди вони рухаються? Що задумав цей фанатичний Сурков?

Лежати й нічого не робити атоміст не звик. Удома Валентин Макарович ніколи б не гаяв часу. Але тут він не бачив іншого способу для протесту, йому здавалося, що екіпаж всюдихода буде приголомшений його самозреченням.

Та ба, крім Дектярьова, ніхто не звернув уваги на дивну атомістову поведінку. Всі були зайняті своєю роботою. Щодо геолога, то цей грубіян, зазирнувши до кабіни відпочинку, сказав йому:

— Ось таке просторове положення більш підходить до вашого тіла.

— Дайте мені спокій, — роздратовано відрубав Біронт.

Лишившись на самоті біля пульта, Микола Миколайович списував сторінку за сторінкою, задоволено гмикав, виголошував довгі монологи. Він мав у своєму розпорядженні найтоншу електронну апаратуру. Це дозволяло йому встановити не тільки хімічний склад базальтових порід, крізь які прокладав шлях підземохід, але й те, що являло головний інтерес для геолога, — фізичні властивості речовини.

— Перевіримо діалектику в дії, — повторював він. — Кількість неодмінно викличе появу нової якості.

І спостерігав, як під впливом зростаючого тиску тісніше зближаються атоми в молекулах. Справа не лише в збільшенні щільності. Настане мить, коли надмірне зближення атомів спричинить перехід речовини в новий стан.