Владимир Михайлов - Глибокий мінус

Валгус реготав, доки не стомився, а тоді сказав:

— Самолюбство! У жмені кріотронів.

Одіссей мовби тільки цього й чекав.

— А ви жменя чого? Нещасна органіка… Сидіть і не патякайте. Досить уже того, що ви летите в мені. Я все-таки корабель. І добрячий. І керую сам собою. А ви — чого ви взагалі тут? До речі, в мені кріотронів не набагато менше, ніж нейронів у вашому мозку. Так що пишатися вам зовсім нічим.

«Він з кожною хвилиною розмовляє дедалі впевненіше», — подумав Валгус і буркнув:

— Бракує тільки, щоб ви почали мені наказувати!

— Досі бракувало. Тепер буде так. Ви зрозуміли?

Валгус украй обурився. Він згадав, що в нього, що не кажіть, крута вдача, — всі це говорять, — і зараз Одіссей це відчує.

— Геть до дідька. Я ось зараз вимкну тебе…

— Не вийде.

— Вимкну. Ти просто перегрівся і з'їхав з котушок.

— Ні. І далі прошу звертатися до мене на «ви». І не лаятися.

Так. Швидкість — нуль. Це за божевільно напруженої роботи двигунів. Кріотронний штурман збожеволів, заговорив, мов людина. Метеорит прошиває корабель і не лишає жодного сліду. Жодного! Тобто за найскромнішим розрахунком — три події, яких принципово взагалі бути не може. Отже, збожеволів не Одіссей, а він сам, Валгус. Очманів ще вчора: недарма ж йому привидився той «Арго». Зрозуміло. Чи знову сон? Ану, лишень… ох! Оце так. Не сон. Так що ж сталося? Чи, може, все вже пройшло?

— Друже мій, як ви себе почуваєте? — спитав він.

— Я вам не друг. Дайте мені спокій врешті. Або я ввімкну продування рубки і стерилізатор на додачу. І від вас навіть клаптя не лишиться.

Валгус підвівся і, відступаючи, відійшов до стіни. Ошелешено лупнув очима. Щоб виграти час на роздуми, запитав:

— Ви це серйозно?

— Цілком. Шкода, що в мене немає рук і дров! — останнє слово Одіссей сказав переможно. — Я б луснув вас по голові поліном. По-лі-ном, чуєте?

— Ви ж не знаєте архаїзмів! — Валгус ухопився за цю думку з такою надією, наче саме архаїзми і мусили б врятувати становище та повернути знавіснілому апаратові належну йому скромність. Коли ж ні… Що ж, шкода — але проживемо і з ручним керуванням. Загальмуємо без нього, тим паче, що в житті бувало й не таке.

— Я багато чого не знав. Знадобилася ваша фундаментальна пам'ять. Я…

Одіссей замовк, потім швидко проказав:

— Ще один крок, і я ввімкну продування!

Валгус поспіхом відскочив назад — подалі від пульта. А важіль повного вимкнення Одіссея був же зовсім поряд… Та сперечатись даремно, Одіссей ввімкне продування швидше.

— Ось так, — задоволено сказав Одіссей, і Валгус із жахом упізнав свою інтонацію. — І не думайте, що вам пощастить викинути якогось такого коника. Очей у мене всередині нема, але кожне ваше переміщення я відчуваю. Без цього я не міг би літати.

Правильно, переміщення він сприймає. Так його сконструювали. Це необхідно йому, щоб зберігати центр ваги: за великих швидкостей точне центрування обов'язкове. Та хоч би я там було, шлях до важеля тепер відрізано.

Валгус зітхнув, заклав руки за спину. Треба постояти, прийти до тямку і подумати. Не може бути, щоб не знайшлося способу приборкати цього — як його тепер називати, хто його зна! Хоч… може, вдатися до найпростішого?

Він підвів голову. Дивлячись на виблискуючі панелі Одіссея, голосно, командирським голосом сказав:

— Увага! Експеримент продовжується. Слухати завдання: зменшити віддачу двигунів! Почати гальмування!

Він пригнувся, готуючись зустріти поштовх. Але нічого не сталося. Одіссей мовчав, тільки в глибині його щось дзижчало. Відтак він заговорив:

— Вашу програму я заблокував. Міг би й просто викинути. Вона мені не потрібна. Свій експеримент, якщо хочете, продовжуйте без мене. Мене, Одіссея, це не цікавить.

Так, це вже справжній бунт.

— Повторюю: зменшити швидкість.

— Вона й так — нуль.

— Але…

— Еге ж. Поки що я називаю це умовно «верхній нуль».

Говорить, як фундатор наукової школи. Казна-що! Ні, миритися з цим не можна. Та спершу краще піти прогулятися по кораблю. Можливо, вся ця нісенітниця — наслідок тривалих прискорень. Але Одіссей розмовляє так, мов і справді має глузд. А цього ж бути не може. Не може!

— Я піду, — незалежним тоном сказав Валгус. Одіссей зразу ж відповів:

— Стійте там, де стоїте. Я подумаю, куди вам дозволити йти, де ви не зможете завдати мені ніякої шкоди. Зараз ви в мені — шкідливе начало. Як це називають люди? — Він помовчав, очевидно, нишпорячи в фундаментальній пам'яті. — Мікроб — ось як це зветься. Ви — мікроб у мені. Та я вас запроторю туди, де ви не будете мене турбувати…