Владимир Михайлов - Глибокий мінус

І зненацька потік машин зник.

— Мені пора, — сказав Третій. — От ми й розлучаємось. Нічого не вдієш: ми різні покоління, з різних епох. І перед лицем часу виступаємо кожен окремо. Але не відрубно.

— Це чудово, — мовив предок. — Але ж ми завжди відчували, що так воно і є. Мусить бути!

— Звичайно, — сказав Третій, усміхаючись. Він кивнув на прощання і ступив кілька кроків до машини. Потім обернувся. — Не забувайте, кожного з нас завжди супроводжують предки і нащадки. Предки, які живуть у пам'яті, і нащадки, що живуть у мріях. І ми не можемо уявити себе без них, бо не може бути людини без пам'яті і мрії.

Вдалині горіли багаття.

Якщо людина давно не зустрічається з людьми, в її очах поселяється темний смуток. Але вона розкладає багаття, і самотність відступає. І людина простягає руки до вогню, як простягає їх другові.

Вогонь — родич людини. Він тече по жилах, горить у мозку і виблискує в очах. Люди люблять дивитися на полум'я, вони бачать там минуле і відгадують майбутнє. — Якщо ж людина бурлакує, вона полюбляє вогонь ще й за вічну мінливість гарячої долі.

А тут ні з чого навіть розкласти багаття.

Колись це було просто. Хмиз хрустів під ногами, сухе паліччя падало впоперек стежки, нетерпляче очікуючи тієї миті, коли йому дозволять полинути до неба язиком яскравої плазми. Так було в лісах Землі і в інших лісах.

Що ж, бродяго, йди своєю дорогою. Нудьгуй за вогнем багать і ночівлею в траві, згадуй, як гарно це було, думай — як добре ще буде. Йди і грійся біля вогню далеких зірок, доки нема земного полум'я, доки ти самотній…

«От дідько, — подумав Валгус. — До якої лірики вдався, га? Здаєш, бродяго. Ну й нехай: характер твій не для колективу. Та ти навіть і не самотній. Є ще той… до речі, як він там».

— Одіссею! — неголосно промовив Валгус. — Давайте текст.

Секунду панувала пауза. Потім почувся холодний байдужий голос:

— Окислювання відбувалось повільно. Реакція не стабілізувалась. Енергії, що виділялась, було замало, аби забезпечити нормальний перебіг процесу. Можна висловити припущення, що органіка, яка окислювалась, містила надто багато води, котра поглинала тепло і тим самим перешкоджала розвиткові реакції.

— Стривай! — сказав Валгус. — Цього досить. Безсмертні боги, яка страхітлива, непрохідна, дрімуча дурниця! Від неї вуха починають рости всередину. Розумієш, Одіссею?

— Не зрозумів.

— В тім-то й біда. Я прохав тебе перекласти маленький уривок художнього тексту. А ти що накрутив? Зрозумів?

— Я зрозумів. Описаний спосіб підвищення температури повітря існував за давніх часів. Були спеціальні споруди — обладнання, апарати, пристрої — в житлах. У них відбувалась екзотермічна реакція окислювання паливних елементів, що були виготовлені з великих рослин шляхом подрібнення. В наведеному тексті йдеться про підвищення температури повітря. Подається початкова стадія процесу. Повітря нагрівається поза приміщенням. Щоб у такий спосіб підвищити температуру повітря на планеті, треба затратити одну кома вісім на десять у…

— Так, — сумно промовив Валгус. — Але в тексті просто сказано, що багаття не розпалювалось — дрова були вогкі. І все. Скористатися з архаїзмів «дрова» і «багаття» і кінці в воду. Га?

— Я не знаю архаїзмів, — скрипуче пробурчав Одіссей.

— Він не знає архаїзмів, бідолашний. Ви тільки подумайте… А фундаментальна пам'ять?

— Її треба підключити. Я не можу цього зробити сам.

— Ага, — сказав задумливо Валгус. — Отже, підключити фундаментальну пам'ять? Ну, що ж, це, мабуть, справедливо. Можливо, я так і зроблю. Я так зробив би навіть цієї хвилини, коли б ти після цього зміг мені сказати, чому не повертаються кораблі… — Валгус помовчав. — Чому вони вибухають, — якщо вони вибухають. А якщо залишаються цілі, то що ж, врешті, з ними відбувається? Хто тут втручається зі своїми чудесами? Я тобі заздрю, Одіссею: ти от розберешся в цьому дуже скоро. А втім — куди тобі із твоїм холодним мозком…

«Ось почне випромінювати Туманність Дор, коли йому доведеться прослуховувати ці записи, — подумав Валгус. — Ну й нехай випромінює. Можу ж я дозволити собі…»

— А втім, — сказав він уголос, — заздрити тобі, Одіссею, не варт. Можливо, ти справді просто вибухнеш. Цього не побажаєш собі, га?

Одіссей презирливо мовчав. Валгус знизав плечима.