Марія Романівська - Шахти в небі

Під головний вал млина Гордій підклав котки, щоб зменшити тертя, поліпшив підшипник, потім спробував автоматизувати частину роботи: пристосував вал для підняття вгору мішків з зерном. Змінився і незручний стародавній спосіб повертання млина на вітер.

Навколо млина виросли 12 закопаних стовпів, а до них був прикріплений саморобний коловорот, на вал якого навивався ланцюг, з’єднаний з водилом млина. Це дозволяло Гордієві дуже легко повертати вітряк при зміні вітру.

Продуктивність млина стала кращою, і він уже не марнував часу, простоюючи даремно, коли міняв напрям примхливий вітер. Він молов і куркульський і бідняцький хліб, лишаючи добру частку куркулеві за помол…

…Час минав. Вибухла імперіалістична війна, потім громадянська. Виріс і зник десь у її хвилях Толька Китайський, як і багато молоді з села. Через скалічену ногу сам лише Гордій-мірошник лишився на своєму млині, як на острівці посеред бурхливого моря. Але що далі, то це море все сильніше вирувало навколо. Незабаром хвилі почали заливати і старий млин.

Село шумувало боротьбою за владу Рад, за землю. Біля млина гомоніли збуджені селяни. Все, що робилося навколо, все приносилось і в “терем-теремок” з рипом возів, з пересудами, з зерном, що сипалось під його жорна. А далі і сам млин став центром деяких подій.

Навесні 1919 року млин став державним, а Гордій - першим радянським мірошником на селі. Колишній хазяїн його десь блукав уже з недобитками петлюрівської армії.

Та восени прийшли денікінці, а за ними почали повертатись назад і вигнані селом “хазяї”: і місцевий поміщик, і тріповська рідня, і син куркуля Довбні, що знову забрав собі млин. Тихий, суворий Гордій знов залишився мірошником - куркульський рід дивився на нього, як на безсловесну деталь млина.

І от якось, одної осінньої ночі, Гордій лежав горілиць на “балконі”, на трав’яному матраці, і радів із спокою. Вітру кілька день не було. Але перед тим була гарячка: карні загони денікінців, що розташувалися в селі, вимагали хліба. Хазяїн млина пообіцяв полковникові поставити певну кількість борошна, відібравши зерно в покараних селян, але млин зіпсувався.

Даремно лютував і кричав хазяїн на мовчазного мірошника, похваляючись викинути геть, як колись Тріпов - Семена.

- Будь ласка, - спокійно відповів Гордій, - я і сам можу піти. Тільки тоді ніхто не дасть тут ладу. Вітер і дощ розмивають крила роками, а ви хочете, щоб я полагодив умить.

Більше нічого, не почув розлючений хазяїн від механіка. Та раптом затишшя стало несподіваним спільником тих, хто не хотів постачати хліба білим хижакам.

Гордій, втомлений, лежав на “балконі”. Сузір’я Великої Ведмедиці яскраво красувалося в небі. Падали осінні зорі - тремтливі й ніжні. У поміщицькому маєтку на краю села спалахнула й погасла кривава ракета - там стояв штаб білих, і поміщик, повернувшись, відзначав народження своєї доньки. Звідти віяло святом, але недалекий ліс сутулився мороком.

Дві постаті обережно підійшли до млина. Чуйне вухо Гордія вловило тиху розмову,

- Хто там? - запитав він з “балкона”.

- Я, - відповів молодий голос. - Я, дядю Гордій.

Бензинова запальничка на хвилину освітила обличчя людини, що закурювала цигарку. Щось надзвичайно знайоме побачив Гордій у маленькій, але добре збудованій постаті, в задерикуватому чубі.

- Только! - скрикнув він. - Невже ти?

- Тихше, - зашепотіли йому знизу. - Можна до вас нагору?

Через хвилину кімнатка мірошника вітала таємничих гостей - Толю Катинського, що з’явився в рідних місцях після довгої відсутності, і товариша Федора - робітника з міського цегельного заводу.

- Який же парубок! - сказав дядько Гордій, оглядаючи зовсім нового Тольку. - Орел!

Катинський хитро примружив очі і запитав:

- Млин усе псується, кажуть. Млин не хоче молоти?

- Не меле, стоїть, як потороча, - відповів Гордій.

І обидва засміялись. Вони зрозуміли один одного. Але Толя раптом сказав:

- Треба полагодити. Хай меле!

- Хіба… - розгублено сказав Гордій. - Хіба ти… ви… у них? Хіба ви хочете, щоб вони забрали весь наш хліб?

- Ви нічого не розумієте, дядю Гордій, - відповів хлопець. І Гордій відчув, що це був уже інший - дорослий і серйозний Толька. - Ваш млин, як човник на морі. Все хвилюється, щоб вигнати катів і збудувати краще життя. А ви тільки кидаєте весла, щоб хвилі їх не ламали. Може, ви хочете бути капітаном і рушити з нами в бій на вашому кораблі?

- Не поетизуй, Толю, - сказав його супутник. - Поговоримо по суті. Скажіть… у вас дуже весело… зараз на селі?