Александр Беляев - Зірка КЕЦ

— У нас кілька оранжерей, — говорив Крамер не вгаваючи. — Одна довга, яку ви бачили підлітаючи. Ха-ха-ха! Пам’ятаєте, як ви мало не залетіли в безповітряний простір і я прив’язав вас, як собачку? Зараз ми йдемо до нової, конічної оранжереї. В ній, як і на ракеті, існує вага, але зовсім незначна. Всього тисячна частка земної. Листок, відірвавшись від дерева на висоті метра від ґрунту, падає цілих двадцять секунд. Але цієї сили ваги цілком досить, щоб усі покидьки й пил осідали вниз і щоб достиглі плоди падали додолу, а не літали в просторі… Ви ще не купались у “невагомій ванні”? Чудово! “Пішов купатись Веверлей!..” — раптом заспівав він і знову зайшовся диким реготом. — Адже в нас є ще кілька дослідних лабораторій, де сили ваги зовсім немає. Там і ванна… Ну ось ми і прийшли. “Завісу скинуто…”- продекламував він, відчиняючи двері.

Спочатку мене засліпило світло. Потім, придивившись, я побачив колосальних розмірів тунель, що розширявся, немов лійка. Вхідні двері були біля вузької основи цієї лійки. На протилежному кінці вона замикалась величезною скляною півсферою, оберненою назовні.

Крізь скло лилися потоки світла. Сила його була надзвичайна. Ніби тисячі прожекторів під час кінозйомок засліплювали очі. Стіни тунелю утопали в зелені найрізноманітніших відтінків — від яскраво-смарагдового до майже чорного. Цей зелений килим прорізували вузькі місточки з легеньким алюмінієвим поруччям. Видовище було чудове. Але ще більше здивувався я, коли ближче ознайомився з окремими рослинами. Я, біолог, ботанік, що спеціально вивчав фізіологію рослин, виявляється, не мав і найменшого уявлення про те, до якої міри рослини можуть бути податливим, “пластичним” матеріалом, як може змінитись їх зовнішній вигляд і внутрішня структура.

Мені хотілося уважно і спокійно все оглянути. Але над вухом надокучливо дзижчав Крамер:

— Це все Шликов! Він — геній. Скоро в нього рослини танцюватимуть на задніх ніжках, як собачки, і співатимуть по-солов’їному. Вимуштрує! “Зернові хліби, — каже він, — використовують одну шістдесяту частку сонячної енергії, а банан у сто разів більше. І справа не тільки в кліматі. Можна примусити всі рослини підвищити використання сонячної енергії в сотні разів”.

— Він уже мені казав про це, — спробував я спинити потік красномовності Крамера, але той не вгамовувався:

— Шликов досяг цього. А наслідки? Чи не бажаєте ви подивитися на цей екземпляр? Що ви про нього скажете? Ха-ха-ха!

Я стояв у мовчазному здивуванні. Переді мною був кущ заввишки з людину; листя з долоню, а червоні соковиті плоди завбільшки з великий кавун нагадували суниці. Це й були велетенські суниці. Кущик не стелився по землі, а підіймався вгору. На тонкій стеблині висіли ці величезні плоди. (Ось що значить відсутність ваги!). Деякі з них були зовсім червоні, інші ще не достигли.

— Щодня ми знімаємо десяток таких “ягідок” з одного цього куща — цокотів Крамер. — Одні знімаємо, інші достигають. Лізуть увесь час. Наші рослини не знають навіть того двотижневого відпочинку, що його мають на Землі тропічні рослини. Давай і давай! Вбирай сонячне проміння, покидьки і воду з ґрунту і перетворюй їх на ці смачні плоди. А Сонце тут не заходить. Атмосфера оранжереї завжди прозора. Це одне. Друге — тут в атмосфері сила-силенна вуглекислоти, як під час кам’яновугільного періоду.

— Ви вже казали мені про вуглекислоту.

— Подивіться лишень на ці листки, — вів далі Крамер, зовсім не збентежившись. — Вони майже чорні і тому вбирають майже цілком сонячну енергію, але рослини не перегріваються. Тільки зменшується випаровування води. Ви знаєте, скільки енергії витрачає рослина на випаровування? У тридцять п’ять — сорок разів більше, ніж на корисну роботу. А тут ця енергія йде в “м’ясо”. Бачите, листя товсте, м’ясисте. Деякі листки зовсім не мають устячок. А плоди які величезні!

— Зате оцей екземпляр тільки й робить, що виділяє воду, — сказав він, показуючи на рослину, з кінця листків якої капала вода. — Не рослина, а Бахчисарайський фонтан. Бачили “фонтан Сліз”? Капає й капає! Це наш природний фільтр.

— А ось теж цікава рослина, — продовжував він, просуваючись по вузькому містку. — “Кіоск фруктової води”, так би мовити, сокотечна рана. Бачите: розріз на стовбурі, трубочка, і з неї теж капає. Спробуйте на язик. Смачно? Солодко? Лимонад! Зверніть увагу на ґрунт — роздрібнення частинок ідеальне. І корисних бактерій на кожну тисячу твердих частинок припадає не одна, а кілька десятків. Зате подивіться на горох, боби, квасолю. Як яблука!