Александр Беляев - Зірка КЕЦ

— Як вам подобається Зоріна? Правда, гарненька? — несподівано спитав він мене. При цьому обличчя його відразу стало злим і похмурим. — Ви дивіться! — погрозливо промовив він.

Чи не приревнував він Зоріну до мене? Ото дивак!

— Ну, тепер я вас проведу в зоологічну лабораторію, — сказав Крамер, підозріло подивившись на мене. — Ми можемо пройти туди “тунелем”. Я доведу вас і залишу.

Справді, він покинув мене біля самих дверей лабораторії і на прощання ще раз сказав багатозначно:

— То дивіться ж!

— На що дивитись? — не втерпів я.

Обличчя його раптом перекривилось.

— Ви не будете, то я дивитимусь пильно! — процідив він крізь зуби і зник.

Що за дика, безглузда людина!

Я вже взявся був за ручку дверей, як раптом Крамер повернувся. Тримаючись кінчиком ноги за ремінець у стіні, “стоячи” переді мною під кутом у шістдесят градусів, він сказав:

— І ось ще що. Я вам не вірю! Навіщо ви прилетіли сюди? Може, для того, щоб познайомитися з роботами Шликова і, повернувшись на Землю, видати там ці роботи за свої? Шликов — геній! І я не дозволю нікому…

— Послухайте, Крамер! — обурився я. — Або ви хворі, або мусите відповідати за свої вчинки. Ви ображаєте мене без ніякої підстави. Подумайте самі, яку нісенітницю ви плетете! Хто з нас тепер може видавати чужі праці за свої? І для чого? В які часи і де ми живемо?

— То пам’ятайте ж! — перебив він мене і, зробивши величезний стрибок, зник у тунелі.

Я був спантеличений. У чому річ? Машинально відчинивши двері, я ввійшов у лабораторію.

В ту ж секунду я побачив перевернуте вниз обличчя людини з широко розплющеними, здивованими очима і випнутою щелепою.

— Ну, що мені робити? — вигукнула людина, ніби читаючи мої думки.

Я нічогісінько не розумів. Дедалі гірше! Досі я зустрічав на Кеці нормальних, здорових, життєрадісних людей, а тут одразу двоє якихось психопатів!

— В чому річ, товаришу? — спитав я.

— Я не знаю, що мені робити з цапеням, власне — з його ніжками. Двічі вже переробляли стійло, а ноги у цапеняти все ростуть. Не вміщаються, гнуться ніжки, скручуються. Просто хоч відрізай їх!.. Ви Артем’єв? А я Фалєєв. Добре, що ви теж біолог. Поміркуємо разом, Зоологічна лабораторія — найклопітніша. Всякі рогаті, четвероногі проблеми замучили мене. Шликов дає все нові й нові завдання. А як їх виконати, коли результати дослідів бувають зовсім несподівані? Відсутність сили ваги — це раз, дія космічного проміння — два. Внаслідок дії цього проміння ми маємо такі мутаційні стрибки, що руками розводиш! Та ви подивіться самі.

Фалєєв досить спритно перевернувся в повітрі і, підгрібаючи широкими долонями, поплив по лабораторії. Я, як умів, полетів за ним.

Тваринами тут зовсім не пахло: очевидно, прибирання і вентиляція приміщення поставлені ідеально. Стійла являли собою звичайні перегородки з сіток. Біля одного стійла я побачив величезну свиню, яка нагадувала кулю, вірніше — гігантське яйце. Разом з тим ноги у свині були довжелезні і тонкі, ніби локшинки. М’які копитця схожі були на два пальці, складені клешнею. Якби таку свиню раптом перенести на Землю, вона розплющилась би там, немов млинець, роздушена власною вагою, як викинутий з води кит.

Цапеня ще більше вразило мене. Морда його була надзвичайно довга, роги — довгі і криві, як турецькі ятагани, ноги тонкі, завдовжки півтора метра і закінчувались двома кволими придатками, розставленими під кутом у тридцять градусів, як пташині пальці. “Цапеня” було завбільшки з великого барана, але на ньому зовсім не було вовни.

— Як гола африканська собака! — сказав Фалєєв. — Це “м’ясне” цапеня. А далі ви побачите цапа — виробника вовни. Він зовсім малий на зріст, але зате його вовна відросла на метр. І яка вовна! Жива фабрика вовни.

— Але ваше вовняче цапеня живе, звичайно, не в такій температурі? — спитав я.

— Звичайно, його ми тримаємо в холоді, але добре годуємо. З вовною — це ще просте діло. Шликов дає завдання складніші. Ось нам потрібні струни для музичних інструментів і лаун-тенісних ракеток. Будь ласка, виведіть породу баранів з довжелезними кишками. Шликов не визнає труднощів. Він каже, що немає нічого неможливого. А вказівки дає найкоротші. “Якщо, — каже, — треба подовжувати кишки, спробуйте давати різну їжу, змінюйте корм”. Корм кормом, а у барана замість подовження кишок несподівано розростається шлунок. Тут діють якість нові фактори… Ось з ногами цапеняти не знаю, що робити. Невже знову перебудовувати хлів? Тут просто казка про горох виходить: прорубали підлогу, прорубали дах, а він все росте. Тільки даху ми прорубати не можемо.