Александр Беляев - Зірка КЕЦ

— Геотропізм, — сказав я.

— Так, геотропізм. Коріння відчуває напрям сили земного притягання так само, як стрілка компаса північ. І коли коріння відхиляється в бік від цього напряму, то тільки “шукаючи” вологи, поживи. А як відбувається поділ клітин, ріст, формування рослин при відсутності сили ваги? Тут ми маємо лабораторії, в яких сила ваги відсутня зовсім. Тому ми ставимо досліди, які на Землі неможливі. Розв’язавши неясні ще питання життя рослини, ми переносимо наш дослід в умови земної вагомості. Я хотів би, щоб ви почали свою роботу з вивчення геотропізму. У Великій оранжереї працює асистент Крамер, в лабораторії вам допомагатиме нова співробітниця Зоріна.

Шликов замовк. Я повернувся був до дверей, але він жестом руки спинив мене.

— Рослини — це ще не все. У нас провадяться надзвичайно цікаві роботи над тваринами. Там працює Фалєєв. Я ним не дуже задоволений. Спочатку він працював добре, а останнім часом його ніби підмінили. Якби ви зацікавились цією справою, я перевів би вас туди. Побувайте, в усякому разі, в цій лабораторії, подивіться, що там робиться. А зараз ідіть у Велику оранжерею. Крамер познайомить вас з нею.

Важкі повіки опустились. Кивнувши мені на прощання головою, Шликов поринув у свої записи.

Я вилетів у коридор.

— Товаришу Артем’єв! Вам листі — почув я за собою голос. Молоденька дівчина-“листоноша” простягнула мені конверт. Я жадібно його вхопив. Це був перший лист, який я одержав на Зірці Кец. Поштова марка. Штемпель — Ленінград. У мене від хвилювання забилося серце.

— Лист з Ленінграда, — сказала дівчина. — Я ніколи не була в цьому місті. Скажіть, гарне місто?

— Чудове місто! — з запалом відповів я. — Це найкраще місто після Москви. Але мені воно подобається навіть більше, ніж Москва.

І я захоплено почав розповідати їй про чудові нові квартали Ленінграда, що підступили до Стрельні і Пулковських висот, про його дивовижні парки, про мальовничі канали, що надають йому вигляду Венеції, про метрополітен, про ленінградське повітря, зовсім очищене від кіптяви фабричних димарів та пилу, про скляні перекриття, що захищають пішохода від вітру на численних мостах, про зимові сади для дітей, про першокласні музеї, театри, бібліотеки…

— Навіть клімат його покращав, — казав я. — Торфові болота на сотні кілометрів навколо осушено, заболоченим річкам та озерам надано культурного вигляду, деякі канали в межах міста засипано і перетворено на алеї або вкрито суцільними мостами-автострадами. Вологість повітря значно зменшилась, а чистота його дала ленінградцям додатковий сонячний пайок. Тепер у нас кожному легковому й вантажному автомобілю, що в’їжджає в межі міста, колеса обмивають водою, щоб вони не заносили до міста грязі й пилу.

— Неодмінно побуваю в Ленінграді, - сказала дівчина і, кивнувши головою, “пурхнула” геть.

Я розпечатав листа. Мій лаборант повідомляв мене, що в лабораторії закінчується ремонт. Ставиться нове обладнання. Покінчивши з установкою новітньої апаратури, лаборант разом з професором Габелем їде до Вірменії, бо на моє швидке повернення вони втратили надію.

Я був схвильований. Може, покинути все і полетіти на Землю?

Поява Крамера змінила напрям моїх думок. А коли я побачив оранжерею, то зразу забув про все. Велике враження справила вона на мене.

Але потрапив я туди не зразу. Крамер запропонував мені одягти “водолазний” костюм, хоч і більш полегшеного типу, ніж для вилазок у міжпланетний простір. У костюмі був радіотелефон.

— В оранжереї тиск значно нижчий, ніж тут, — пояснив Крамер. — І в її атмосфері далеко більше вуглекислоти. На Землі вуглекислота становить всього лише одну тритисячну частину атмосфери, в оранжереї — три сотих, а в деяких відділах — ще більше. Це вже шкідливо для людини. Та зате для рослин!.. Ростуть, як у кам’яновугільному періоді.

Крамер раптом залився безпричинним довгим сміхом, навіть занадто довгим, як мені здалося.

— У цих скафандрах, — сказав він, коли приступ сміху минув, — є радіотелефон, і тому нам не треба буде притуляти голови одну до одної, щоб розмовляти. Незабаром такий радіотелефон матимуть і міжпланетні скафандри. Це дуже зручно, правда? Його сконструювала, здається, ваша знайома, яку ви привезли з Землі.

Крамер підморгнув мені і знову зареготав.

“Невідомо, хто кого привіз, — подумав я. — І чого Крамер сьогодні так дико регоче?..”

Ми пройшли крізь атмосферну камеру і, не поспішаючи, рушили довгим коридором, що сполучає ракету з оранжереєю.