Александр Беляев - Зірка КЕЦ

Прізвище “Євгеньєв” змусило мене пригадати весь шлях, який привів мене на небо. Навіть дивно, як хутко всі ці особисті справи відійшли на задній план перед незвичайними тутешніми враженнями.

— Ви знаєте, товаришу Артем’єв, що ми знайшли цілий рій дрібних метеоритів зовсім недалеко від Зірки Кец? — звернувся до мене Соколовський. — Вище траплялись і більші. Ми дослідили їх і знайшли залізо, нікель, кремнезем, глинозем, оксид кальцію, польовий шпат, хромове залізо, оксиди заліза, графіт та інші прості і складні речовини. Одне слово — все потрібне для будівництва плюс кисень для рослин і воду. Користуючись енергією Сонця, ми можемо обробити ці матеріали і виготовити все, що нам треба, аж до олівців. Кисень і вода, звичайно, є тут не в готовому, а в “зв’язаному” стані, але хіміків це не бентежить.

— Я вивчив за вашими даними рух цих залишків загиблих небесних тіл, — втрутився Тюрін, — і прийшов до цікавих висновків. Частина метеоритів прилетіла здалека, але більшість літала навколо Землі по тій самій орбіті, що й Зірка Кец…

— На це, професоре, звернув вашу увагу я, — сказав Соколовський.

— Так. Але висновки зробив я.

— Не будемо сперечатися, — примирливо промовив Соколовський.

— Я не сперечаюсь. Я тільки люблю точність. На те я й учений, — заперечив Тюрін і навіть підвівся в кріслі, але відразу ж сів і заохкав.

— Меллер має рацію, — сказав він. — Зовсім я ослаб за роки нерухомого лежання в світі невагомості. Треба буде змінити режим.

— Ось Місяць вас проманіжить, — розсміявся геолог.

— Еге. Так я хотів сказати про мою гіпотезу, — продовжував Тюрін. — Метеоритів, які обертаються навколо Землі, так багато, що, треба думати, вони є залишком маленького земного супутника — другого Місяця. Це був зовсім крихітний Місяць. Коли ми точно підрахуємо кількість і масу цих метеоритів, то зможемо реставрувати колишні розміри цього супутника, як палеонтологи реставрують кістяки вимерлих тварин. Маленький другий Місяць! Але він міг світити не слабше, ніж наш Місяць, бо був ближче до Землі.

— Пробачте, професоре, — раптом втрутився молодий механік, кольором шкіри і худорлявою будовою схожий на індуса. — Мені здається, що на такій близькій віддалі Земля притягла б до себе маленький Місяць.

— Що? Що? — грізно закричав Тюрін, — А крихітна Зірка Кец чому не падає на Землю? Га? Вся справа в швидкості руху… Але маленький Місяць все-таки загинув, — примирливо сказав він. — Сили інерції і земного притягання, які боролись, розірвали його на шматки… На жаль, це загрожує й нашому Місяцеві! Він розпадеться на уламки. І Земля матиме чудове кільце, як у Сатурна. Я гадаю, що це місячне кільце дасть не менше світла, ніж Місяць. Воно прикрашатиме ночі земних жителів. Але все ж це буде втрата, — закінчив він, зітхнувши.

— Непоправна втрата, — вкинув я.

— Хм… хм… А може й поправна. У мене є один проект, але про нього я поки що помовчу.

— А як ви полювали на метеорів? — спитав я в Соколовського.

— Це цікаве полювання, — відповів геолог. — Мені доводилось полювати за ними не тільки на орбіті Зірки Кец і…

— В поясі астероїдів [8] Астероїди — малі планети, що обертаються навколо Сонця. між орбітами Марса і Юпітера, — перебив Тюрін. — Земні астрономи знайшли більш як тисячу цих астероїдів. А мій каталог має понад чотири тисячі. Ці астероїди — теж залишки планети, більшої, ніж загиблий другий Місяць. За моїми обчисленнями, ця планета була більша, ніж Меркурій. Марс і Юпітер взаємним притяганням розірвали її на шматки. Не поділили! Кільце Сатурна — теж загиблий його супутник, роздроблений на шматки. Бачите, скільки вже покійників у нашій сонячній системі. Чия тепер черга? Ой, ой… знову ці поштовхи!

Я знову глянув у вікно, тримаючись руками за оббиті шкірою підлокітники крісла. За вікном все те ж чорне небо, густо всіяне зоряним порохом. Так можна летіти роки, сторіччя, і картина буде однакова…

І раптом мені пригадалась моя давнішня подорож у вагоні звичайнісінького поїзда з дідусем паровозом. Літо. Вечір. Сонце сідає за ліс, позолочуючи хмари. У відчинене вікно вагона тягне лісовою вологістю, запахом аконіту [9] Аконіт — тоя, рід трав’яних багаторічних рослин. , солодким запахом липи. В небі за поїздом біжить молодик. Ліс змінився озером, озеро — пагорками з розкиданими на них будинками, що утопали в садках. А далі пішли ниви, повіяло запахом гречки. Скільки різноманітних вражень, скільки “руху” для ока, вуха, носа, висловлюючись мовою Тюріна. А тут — ні вітру, ні дощів, ні змін погоди, ні ночі, ні літа, ні зими. Вічно одноманітний жалібний небозвід, страшне синювате сонце, незмінний клімат у ракеті…