Александр Беляев - Зірка КЕЦ

Річ у тому, що як тільки ми розвивали швидкість І вибухи частішали, вага тіла змінювалася. І я розумів Тюріна: можна звикнути до ваги, можна звикнути до невагомості, але звикнути до того, що твоє тіло то нічого не важить, то раптом ніби наливається свинцем, неможливо.

Добре, що у нас були достатні запаси харчів і пального, тому ми могли не поспішати, і вибухи були помірні. Звук їх передавався тільки стінками ракети. До цих звуків можна було звикнути, як до дзижчання мотора або цокання годинника, але посилення ваги!..

Тюрін зітхав, охав. Кров то приливала до його обличчя, і воно ставало багровим, майже синім, то відливала, — обличчя бліднуло, жовтіло.

І тільки наш геолог Соколовський, життєрадісний, дебелий чоловік з пишними вусами, завжди був веселий.

Коли невагомість тіла поверталась, астроном починав говорити вголос, — звичка, якої він набув у своїй самотині. Говорив він без зв’язку: то переказував цікаві астрономічні дані, невідомі земним астрономам, то виголошував “філософські сентенції”.

— Чому таке привабливе кіно? Тому, що в ньому ми бачимо рух…

Потім він починав стогнати і корчитись, потім знову говорити.

Я дивився у вікно. В міру того, як ми віддалялися від Землі, вона здавалась все меншою. Наш “день” чимраз довшав, ночі коротшали. По суті, це були не ночі, а звичайні сонячні затемнення.

А от з Місяцем діялися дивні речі.

Коли наша ракета була в протилежній точці орбіти від Місяця, він здавався маленьким, значно меншим, ніж ми його бачимо на Землі, а коли ми по орбіті наближались до Місяця, він ставав надзвичайно великим.

Нарешті настав момент, коли максимальні розміри Місяця зрівнялися з розмірами Землі.

Наш капітан, який не раз робив подорож до місячної орбіти, сказав нам:

— Поздоровляю. Ми пройшли чотири п’ятих віддалі, яка відокремлює нас від Місяця. Сорок вісім земних радіусів позаду. В наших міжпланетних подорожах у межах сонячної системи земний радіус — 6378,4 кілометра — є одиницею виміру. Це ніби миля міжпланетних навігаторів, — пояснив він.

Тепер величина Місяця коливалася на протязі доби — часу обертання ракети навколо Землі. Півдоби Місяць “гладшав”, збільшувався, півдоби — “худнув”. Але ця доба вже стала значно більша від земної.

Безхмарний, ясний день чимраз довшає.

Капітан каже, що притягання Місяця щогодини позначається більше і викривляє шлях ракети. Рух ракети то прискорюється, то сповільнюється, бо ми потрапили в чіпкі обійми нашого земного супутника. Місяць не хоче відпускати нас від себе. Якби не сила протидії, що її викликають наші вибухові прилади, ми були б вічними полоненими Місяця. Яке ж небезпечне притягання величезних планет сонячної системи!..

У перші години польоту капітан надовго залишав керування, даючи ракеті автоматично летіти накресленим шляхом. Небезпеки в цьому не було. Але що далі, то капітан рідше відходив від пультів керування, хоч вони й механізовані.

Ми мчали навколо Землі вже приблизно по тій самій орбіті, як і Місяць, тому подорож навколо Землі робили за той самий час, що й Місяць, — щось із тридцять земних діб. Наша ніч — сонячні затемнення стали такі ж рідкі, як місячні на Землі. Ракета дедалі рідше наздоганяла Місяць, аж поки, нарешті, їх рухи зрівнялись. Ракета досягла такої ж віддалі від Землі, як і Місяць. Віддаль між ракетою і Місяцем стала незмінною.

Здавалося, що Місяць, Земля і ракета нерухомі і тільки зоряне склепіння безперервно рухається.

— Незабаром тут небесні колонії будуватимемо, — порушив мовчання Соколовський.

— Ну ні, батеньку мій, не так швидко, — відгукнувся Тюрін. — Треба спершу дістати тут матеріали. Не можна все притягти з Землі. Навпаки, ми ще Землі мусимо посилати деякі “небесні” подарунки. Ось колекцію метеоритів ми вже послали. Добра колекція. Увесь рій Леонідів. [7] Леоніди — метеорний потік .

І Тюрін задоволено розсміявся.

— Це так, — сказав Соколовський. — Нам потрібно багато заліза, нікелю, сталі, кварцу для спорудження наших жител.

— І де ж ви дістанете ці копалини? — спитав я.

Слово “копалини” викликало вибух сміху Соколовського.

— Не копалини, а літалини, чи що, — сказав він. — Метеорити — ось “копалини”. Недурно я ганявся за ними.

— Метеоритний промисел організував я. Це моя ідея! — вніс поправку Тюрін.

— Я не заперечую цього, професоре, — відповів Соколовський. — Ідея ваша — здійснення моє. Ось я й тепер відрядив Євгеньєва в нову розвідку.