Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

Ділова людина був професор Брадов. За кілька хвилин я мав список телефонів і осіб, до яких треба було звернутися, щоб оформити мою участь в експедиції.

Вся наша невелика група разом з вантажами розмістилась у двох пасажирських літаках, що летіли до Якутська. В Якутську на нас чекав загін вертольотів. Вертольоти доправили нас до місця. Близько до ями, яка утворилась від падіння метеоритів, підлітати не стали — треба було остерігатися підвищеної радіації.

Ми швидко вивантажили з вертольотів ящики, намети, спорядження, прилади, продукти. До вечора опорядкували табір. Стало холоднувато, небо затягло хмарами. Давався взнаки суворий континентальний клімат Якутії.

Ми зібралися в наметі і, схилившись над картою, обговорили план дій на завтра. Вирішено було на двох вертольотах облетіти район падіння болідів, щоб точніше визначити його межі, а третій вертоліт послати просто до місця їхнього вибуху та почати збирати уламки. Я мав летіти на третьому вертольоті разом з Іллею Петровичем. Нарада швидко скінчилась, і ми розійшлись по наметах.

— О, як це чудово! — сказав Ілля Петрович, залазячи в теплий спальний мішок.

— Це про що ви?

— Та про вертольоти. Скільки б без них ми лиха набралися, добираючись сюди кіньми. Я пам’ятаю, як настраждався Кулик, коли добирався декілька разів із своєю експедицією до. місця падіння Тунгуського метеорита. І коні в нього гинули, і люди вибивалися із сил, по річці плив — човни течія перекидала. Тижнями йшли. А нас за пару днів з Москви просто до місця доправили.

Я заснув майже зразу, і мені здалося, що проспав усього кілька годин, коли наді мною почувся бадьорий голос Іллі Петровича:

— Мерщій уставайте, Олександре Олександровичу! Я метеорит знайшов! Он він, зовсім поряд!

— Як знайшли? Де?

— Знайшов! Знайшов! Тільки-но вийшов з намету і одразу ж знайшов. Та підводьтеся хутчій! — підганяв він мене.

Я виліз із спального мішка, розсунув поли намету і завмер з несподіванки. Небо було яскраво-червоне; тепле, рожевувато-червонаве світло струмувало звідусюди, одразу з усіх боків, забарвлюючи всі предмети в якісь незвичайні, фантастичні кольори. Ніколи раніше не доводилося мені спостерігати, такої барвистої картини. Ілля Петрович дивився на мене, милуючись справленим ефектом, немов він був фокусник і вся ця феєрична картина виникла за чародійним помахом його руки.

— Зважте, — сказав він, — сонце поки що не зійшло над обрієм…

Я вже здогадався, в чому тут річ, проте, щоб зробити приємне Іллі Петровичу, спитав:

— Що це? Чому таке пурпурне небо?

— Це наш метеорит, — сказав він, не помічаючи вдаваності з мого боку, — точніше, те, що від нього залишилось у повітрі. Метеорит, пролітаючи в атмосфері, інтенсивно горів, від нього відділялися дрібненькі звуглені частинки. Незліченна кількість цих частинок літає тепер у повітрі, засмічуючи його. Така засмічена атмосфера погано пропускає сині промені, зате добре — червоні…

— Закон Релея, — додав я, — коефіцієнт розсіювання обернено пропорційний четвертому степеню довжини хвилі…

Ілля Петрович здивовано глянув на мене і засміявся.

— Прошу вибачити за популярне пояснення, я й забув, що ви фізик. А ви, виявляється, з кониками! Та все-таки — це дуже гарно. Ходімте розбудимо наших кінооператорів. Хай знімають четвертий степінь довжини хвилі…

Табір прокидався. Нашвидку поснідавши, ми розійшлися по вертольотах.

Вже через кілька хвилин польоту стало видно перші сліди падіння метеоритів. Піхти, модрини, кедри, сосни, звалені одне на одного, утворили непрохідний бурелом. Вибухова хвиля повиривала їх із землі разом з гіллястим корінням, що, мов розчепірені пальці рук, тяглося вгору, чітко вимальовуючись на темному тлі землі. Незабаром перед нами постало ще страшніше видовище. Звалений ліс обгорів. Стовбури дерев нагадували обвуглені головешки, що їх тільки-но витягли з велетенського багаття.

Ми наближались до місця падіння метеоритів. Тут зосталися лише попіл і вугілля: усе змів страхітливої сили вибух. Тільки потужна воднева бомба могла б спричинити такі руйнування. Під нами бігла назад гола, вкрита оплавленою кіркою земля.

Нарешті ми побачили величезний, діаметром понад два кілометри, кратер, який утворився від вибуху боліда. Земля обмежувала кратер високим валом. Яма була така глибока, що в ній, мабуть, вільно вмістилася б висотна будівля Московського університету. На дні ями вже почали назбируватись ґрунтові води.