Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

— Допоможіть! Допоможіть!

Усі зразу ж кинулись до нього. Поряд, на узліссі, точилася запекла боротьба: Чжу Фан-ші, тримаючи в лівій руці лопату, навідліг рубав білі щупальця якогось створіння, котре обвивало його. Права рука Чжу з ультразвуку риб стали неначе більші! — насмішкувато вставив Віктор Платонов.

— Гапеку, — звернувся до ботаніка Анрі Ламель, — накопайте картоплі. У нас уже вся скінчилась.

— У вас і картопля є? — здивувались ми.

— Все є. Навіть кріп, — усміхнувся Ламель. — Хочете свіжої картоплі з кропом? Зараз Гапек сходить накопає.

— І ми підемо! — вигукнули разом Олена Миколаївна, Чжу Фан-ші і я.

— Ходімо, — мовив Гапек, — тільки тримайтесь ближче до мене. Тут усяке буває.

Гапек повів нас до лісу. Він стояв неподалік жовто-бурим масивом і, здавалося, складався не з дерев, а з дивовижних велетенських квітів. З цікавістю розглядаючи все навкруги, ми вступили в зарості. Тут було напівтемно й задушливо. Температура повітря була не нижчою сорока градусів.

Крізь темну завісу листя тільки де-не-де невеликими сірими прогалинами проглядало небо. Але внизу було досить просторо. Дрібний чагарник траплявся рідко. Листя на деревах росло вже метрів за півтора від землі. М’ясисте, глибоко порізане і таке велетенське, що в нього можна було б закутати коня, воно тяглося просто від стовбура і, заокруглюючись, утворювало напівсклепіння. Здавалося, наче ти опинився у староруському храмі з грубезними колонами-стовпами і низьким склепінням. Листки ліниво, мов опахала, погойдувались від легкого вітерця. Стовбури дерев були товсті, але не здерев’янілі, а пружні, соковиті, насичені вологою. Я ткнув кулаком у могутній, у два обхвати стовбур — на ньому дрібними крапельками виступив темний сік.

Під ногами було багато сушняку. Він був легкий, мов висушена морська губка. Ми вийшли на велику галявину, вкриту суцільним килимом масної пістрявої трави, яка глухо лускала під ногами. Посередині ріс червонуватий чагарник з дрібним листям, що попарно відгалужувалось від стовбура.

— Запам’ятайте цю рослину, — сказав нам Гапек. — Ми тільки жартома називаємо її картоплею, бо вона має їстівні бульби. На смак вони, звичайно, мало схожі на картоплю. Бульби борошнисті і солонуваті. На лісових галявах росте дуже багато таких кущів.

Він витяг з-за пояса невелику широку лопатку і, відійшовши від куща метрів за два, почав копати землю. Скоро з’явились три бульби. Вони були великі, неправильної форми: одна зігнута, наче серп, друга — з наростами, мов гулі, а третя — подвійна.

— Нічого, — сказав Гапек, — усі вони годяться в їжу. Отак і треба їх шукати.

Ми розбрелися вздовж узлісся і стали викопувати бульби. Мені попадались бульби химерної форми. Я набрав їх уже півторби, коли раптом у навушниках мого шолома почувся переляканий крик Чжу Фан-ші.

— Допоможіть! Допоможіть!

Усі зразу ж кинулись до нього. Поряд, на узліссі, точилася запекла боротьба: Чжу Фан-ші, тримаючи в лівій руці лопату, навідліг рубав білі щупальця якогось створіння, котре обвивало його. Права рука Чжу з ультразвуковим пістолетом була обплутана щупальцями. Щупальця, звиваючись, мелькали в повітрі і здушували весь його тулуб щільними кільцями. Одне кільце вже обвило його горло. Ми не могли стріляти з пістолетів і, вихопивши ножі, кинулись його виручати. Скоро на землі лежало десятків зо два бридких відростків, що конвульсивно звивались. Чжу Фан-ші, схвильований, важко звівся на ноги. На щастя, він дістав лише синці.

— Що це таке? — прийшовши до тямку, спитав він у Гапека.

— Не знаю, я сам уперше бачу це чудовисько, — відповів той. — Зараз дослідимо.

Дивна істота мала коріння, яке йшло в землю, і була схожа на рослину. Та раптом на наших очах вона стала швидко висмикувати з землі своє коріння і згортатися тугим клубком. З обрубаних кінців її щупалець крапля по краплі стікала зеленкувата рідина. «Рослина» витягла з землі решту коріння і, відштовхуючись ним, покотилася геть. Довелося зупинити її за допомогою ультразвукового пістолета. Гапек розсік створіння навпіл. Всередині стовбура виявився шлунок, а в ньому біліли чиїсь чималі кістки. Очевидячки, не так давно ця «рослина» кимось гарненько поснідала.

Поки ми збирали викопані бульби, Чжу Фан-ші пильно роздивлявся рештки живої істоти, яка зненацька накинулась на нього. Потім сфотографував її і підійшов до нас.

По дорозі назад Гапек нарвав зеленувато-жовтої трави.

— Це тутешній «кріп», — сказав він, показуючи нам гострі билинки, — непогана приправа до картоплі.