Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

Дуже відрізняється від земної і атмосфера Венери. Вона бідна на кисень, містить багато вуглекислого газу — у п’ятсот разів більше, ніж атмосфера Землі. В атмосфері Венери через густий прошарок хмар вчені довго не могли виявити озонового шару. Такий шар існує в нашій атмосфері на висоті двадцяти — двадцяти п’яти кілометрів і складається з молекул озону чималої концентрації. Цей шар, мов непроникна броня, оберігає все живе на Землі від згубної дії ультрафіолетового проміння Сонця, майже повністю поглинаючи його. Врешті-решт за допомогою ракет, які засилали на Венеру, вчені виявили в її атмосфері шар рятівного озону на висоті десяти-п’ятнадцяти кілометрів.

Перша наукова експедиція привезла з собою радісну звістку: життя на Венері існує. Там є своя флора і своя фауна. Вони зовсім не схожі на земні, що викликано своєрідними умовами їхнього існування.

Більша частина поверхні Венери вкрита водою. Материки там значно менші від земних — швидше це окремі острови чи архіпелаги, розкидані по безкрайому океану Венери.

Рослинний світ на суші вбогий, одноманітний, але у водному середовищі він досяг чималого розвитку розмаїття форм. Мене вразила та винахідливість, з якою венеріанські рослини пристосувались до кисневого голодування. Вони навчились дихати вуглекислим газом. Кисень, добутий внаслідок фотосинтезу з вуглекислого газу, вони не повністю виділяють у повітря, як земні рослини, а частково зберігають у собі. Вночі рослини дихають тим киснем, який вони встигли нагромадити за сонячного світла. У них є свої сховища кисню. Одні збирають його у спеціальні мішечки при основі листка, інші ховають свій кисень під землею у кореневій системі, треті — в самому тілі у широких міжклітинниках, четверті ведуть паразитичний спосіб життя і тонкими щупальцями-присосками приростають до кисневих мішечків інших рослин та користуються їхніми запасами. Коли рослини гинуть, мішечки тріскаються і кисень виходить у повітря. Цей процес утворення вільного кисню в атмосфері Венери відбувається безперервно. Рослини можна порівняти з велетенською фабрикою переробляння вуглекислого газу на кисень.

Але ще більше вразила мене фауна Венери. В теплому океані, коло порізаних берегів чи на обмілинах, де вода тонким теплим шаром покриває піщане дно, мешкає більшість тварин Венери. Тільки небагато з них живе на суші. Учених, природно, зацікавило: як вони можуть існувати за такої нестачі кисню? Рослинам допомогла їхня здатність до фотосинтезу. А як же тварини?..

Після тривалих спостережень і пошуків

учені відкрили дивовижну річ: тварини Венери, так само як і рослини, здатні до фотосинтезу! В них, крім червоної, є зелена підшкірна система кровообігу. В ній з вуглекислого газу, який вдихають тварини, виділяється вільний кисень, що потім надходить у червону кров’яну систему. Тварини Венери дихають часто-часто, мов після втомливого тривалого бігу.

Нічого схожого нема на Землі. Можливо, дуже давно, в далекі геологічні періоди, коли на Землі також відчувалась нестача кисню, мало місце щось подібне. Та земна атмосфера швидко (в астрономічних масштабах часу) збагатилася на кисень унаслідок життєдіяльності рослин. А на Венері цей процес дуже вповільнений. Тому тут тваринний світ міг розвинутись до високих форм, тільки зберігши цю чудову здатність до фотосинтезу.

Таким чином на Венері межа між рослинними і тваринними організмами далеко не така різка, і часом учені взагалі не могли визначити, що перед ними — тварина чи рослина.

Цікавий, своєрідний живий світ Венери був ще дуже мало досліджений. Вивчення його затримувалось через велику віддаленість Венери від Землі: кожна експедиція вимагала колосальних затрат людської праці і тривалої підготовки. Нам просто поталанило, що ми летіли туди.

Настали вирішальні дні нашого перельоту — попереду була посадка на другу планету сонячної системи. Услід за нашою, як ми її називали, легковою ракетою летіла друга — вантажна ракета, керована за допомогою автоматів.

Даричан регулярно підтримував зв’язок з біологічною експедицією, що перебувала вже кілька місяців на Венері. До складу її входило всього четверо чоловік: керівник експедиції зоолог Анрі Ламель, ботанік Іржі Гапек, пілот Леон Шаумян та геолог Станіслав Аніфер, який виконував також обов’язки другого пілота. За особливим розпорядженням президії Всесвітньої Академії наук група Анрі Ламеля повинна була допомогти нам у досліді з мікросонцем.