Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

— Нам здається, що ми зіткнулися з термоелектричними явищами. Внутрішні стіни камери і сама модель мікросонця були розпечені до температури, яка вимірювалася тисячами градусів, а зовнішні стіни камери і порода, що прилягала до них, охолоджувались трубами з рідким гелієм. Таким чином система гаряча камера — холодна порода утворювала велетенську термобатарею. Цікаве й те, що матеріал, з якого було зроблено жаростійке облицювання камери, виявився напівпровідником. Коли цей матеріал достатньо прогрівся від випромінювання моделі мікросонця, до холодного спаю пішов термострум. Навколо всієї камери виникло вихрове магнітне поле. Саме воно й зруйнувало модель. Воно розтягло її в усі боки до стін камери. Чим більше прогрівалося жаростійке облицювання камери, тим сильнішали термоструми, тим дужче вихорове поле розтягувало модель мікросонця. Ось наша гіпотеза про причини невдалого закінчення цього досліду. Зараз ми уточнюємо окремі деталі.

— Те, що розповів професор, дуже цікаве, — мовив Гасул, звертаючись до Олени Миколаївни. — Треба виділити ще декілька чоловік їм на допомогу. Вони повинні зібрати матеріал, який достеменно Підтвердив би, що розпад вашої моделі стався не через внутрішні процеси, а тільки через взаємодію з навколишнім середовищем.

— Так і зробимо, — погодилась Олена Миколаївна.

— А вас, Олександре Олександровичу, час уже зарахувати співробітником нашого інституту. Яку посаду ви хочете зайняти?

— Для мене, власне кажучи, не так уже важливо, як вона називатиметься. Мені хотілося б працювати над створенням мікросонця.

— Ви мене не так зрозуміли. Річ у тім, що в нас існують деякі формальності. Кожен, хто заступає на роботу, мусить, незалежно від ученого звання, скласти екзамен з тієї галузі науки, до якої він хоче братися. Такий розподіл посад залежно від знань існує тепер скрізь. Щоправда, з вами випадок особливий, і, я гадаю, можна зробити виняток, зарахувавши вас без екзамену.

Я рішуче запротестував проти будь-яких винятків і потурань. Для всіх, так для всіх. Раз усі повинні складати вступний екзамен, мушу скласти його і я.

— Дуже добре, — всміхнувся Гасул. — Коли ж ви зможете?

— Можна наступного понеділка, — запропонувала Олена Миколаївна.

Екзаменували мене п’ять чоловік: Гасул, Олена Миколаївна, Джеме Конт і два старші наукові співробітники.

Ми сиділи в кабінеті Гасула. Поки я готувався відповідати на запитання, вони впівголоса розмовляли. З окремих слів, які долинали до мене, я зрозумів, що йдеться все про той же невдалий експеримент. Тільки Джемс Конт не брав участі в розмові. Він зразу відійшов до вікна і стояв там, тихенько вистукуючи пальцями об шибку.

Недарма просидів я над підручниками декілька місяців: матеріал був мені добре знайомий, і я писав відповіді не задумуючись, так мов переді мною лежала розгорнута книга.

— Вже готові? — здивувався Гасул, коли я простяг йому аркушики паперу, геть списані формулами.

Мої аркушики з записами переходили з рук у руки. Я бачив, що комісія цілком задоволена моїми відповідями. Екзамен непомітно перетворився на бесіду. Зі мною розмовляли вже як з колегою.

— Ну що ж, — мовив наприкінці Гасул. — Думаю, що висловлю загальне міркування, коли скажу, що ви цілком готові для роботи в нашому інституті. Ви зараховуєтесь старшим науковим співробітником у групу Олени Миколаївни. Більше ні в кого не буде запитань?

— Дозвольте мені, — сказав Джемс Конт, який досі мовчав.

— Так, так, будь ласка.

— Скажіть, професоре, ви твердо вирішили займатися проблемою мікросонця?

— Звичайно! — здивувався я з його запитання.

— Але ж є й інші, не менш цікаві проблеми, над якими працюють у нас. Може, перш ніж вирішити остаточно, ви познайомитесь, у загальних рисах, звичайно, хоч би з деякими?

Я здивовано глянув на нього і знизав плечима.

— Ну, а коли б я запропонував вам взятися за проблему плавучого дзеркала?

— Плавуче дзеркало? — перепитав я, все ще не розуміючи, навіщо Джемс Конт повів зі мною таку розмову. — Я нічого не чув про це.

— До речі, і я також, — додала Олена Миколаївна, з подивом глянувши на Джемса Конта.

— Оригінальна ідея, — вставив Гасул. — Розкажіть-но про неї коротенько, Конте. Я гадаю, це всім буде цікаво.

Джемс Конт узяв чистий аркуш паперу і в центрі поставив олівцем крапку.

— Це Сонце, — пояснив він і, щоб було переконливіше, намалював довкіл крапки промені. — Навколо Сонця обертаються по своїх орбітах Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер і так далі. — Конт поставив на паперовому аркуші ще декілька крапок. — Сонце шле своє проміння в усі боки. Тільки частина його потрапляє на планети. Ви. знаєте, що на Марс попадає приблизно півтора процента від однієї мільярдної частини енергії, яку випромінює Сонце. Тобто, як кажуть, мізерно мала величина. Трохи більше енергії одержує наша Земля. А скільки сонячної енергії розсіюється в космічному просторі? Страхітлива кількість! її стало б на те, щоб забезпечити життя ще на двох мільярдах таких планет, як наша Земля…