Юрій Сафронов - Онуки наших онуків

Кібернетика! Як часто потім доводилось мені стикатися з нею. Без кібернетичних машин, які багато в чому наслідували дії людини, в сучасному виробництві просто неможливо було обійтись, як у наші дні немислимо було обійтися без електрики. Вони стали вершиною автоматики, її тріумфом. Вони вивільнили з виробництва цілі армії людей, замінивши їх на всіх тих операціях, які можна було виконувати без участі людини.

Але машина, хоч би яка «розумна» й досконала вона була, завжди лишається тільки машиною, нездатною до самостійної творчості. Творчість — це те поле діяльності, де людину ніколи не замінити ніякій найдосконалішій машині.

Через два з половиною місяці я з задоволенням заявив Олені Миколаївні, що проштудіював курс атомної фізики.

— Тепер виконуйте своє слово, — сказав я.

— Яке?

— Ви обіцяли розповісти мені про свою роботу.

— Обіцяла, пам’ятаю. Та спершу давайте от як зробимо. Журнал «Атомна фізика» друкував регулярні звіти про нашу роботу. Є там декілька великих статей, написаних співробітниками нашої лабораторії. Спочатку прочитайте все це. А вже потім ми з вами поговоримо.

Я прочитав статті про роботу їхньої лабораторії і був вражений грандіозністю проблеми, яку взялись вирішувати ці люди.

Мільярди років безперервно ллється на Землю сонячне проміння. Воно приносить із собою тепло і світло, а з ними й життя. Воно дає життя всьому існуючому на Землі, починаючи з невидимих для ока бактерій і кінчаючи людиною. Без життєдайного сонячного проміння наша планета була б мертва й пустельна. Могильний спокій, неуявна тиша, що її тільки зрідка порушували б глухим звуком падіння метеоритів, панували б на її поверхні.

Проте сонце сліпо роздає свої дарунки. Його проміння ковзає по полюсах нашої планети, не маючи сили розтопити гігантські нашарування вікової криги. Величезні простори, зайняті крижаними пустелями, довгий час так і залишались пустелями.

На порозі третього тисячоліття людина заговорила про те, що, б поліпшити клімат у Північній півкулі. Однак здійснити свою мрію люди змогли лише тоді, коли стало можливим вести господарство Землі в інтересах усіх народів. Збудувавши гігантські греблі і повернувши морські течії, люди поліпшили клімат північних районів Європи, Азії та Америки.

Антарктида — ще одна величезна крижана пустеля. Заклопотані грандіозними перетвореннями в Північній півкулі, люди тимчасово мовби забули про цю «білу пляму» на карті світу. Проте незабаром Антарктида стала вимагати від людей пильної уваги до себе.

Через кілька років після того, як було розтоплено кригу в Північній півкулі, виявилося, що шар льоду в Антарктиді з року в рік наростає.

Рівень Світового океану, який трохи піднявся в період танення криги в Північній півкулі, тепер знову спав. Очевидячки, води, що випаровувалися з поверхні океану, конденсувались у нові нашарування криги на південному материку.

Деякі попередні роботи вчених говорили про те, що дальше зледеніння шостого материка загрожує серйозними наслідками. Виникли побоювання, що внаслідок утворення на Південному полюсі величезних мас криги може змінитися нахил земної осі.

Перед ученими світу постало завдання: розтопивши нашарування криги, які стали утворюватись, зупинити зледеніння Антарктиди.

Група вчених Торітаунського інституту атомної фізики висунула сміливу ідею: створити штучне сонце, яке, знаходячись на відстані трьохсот-п’ятисот кілометрів від Землі, випромінювало б енергію, достатню для того, щоб зупинити нове зледеніння Антарктиди.

Очолила роботу вчених Олена Миколаївна.

Було ясно, що в надрах мікросонця мусять відбуватись потужні термоядерні реакції, схожі на ті, що мають місце у таємничих глибинах справжнього сонця. Тільки за допомогою таких циклічних перетворень — можна було б забезпечити тривале існування мікросонця та одержати необхідну кількість світла й тепла. Але це були тільки передумови, з яких виходили. З самого початку роботи перед ученими постало питання: як забезпечити стійкість штучного мікросонця?

Справжнє сонце не «кришиться», не розлітається на частини через те, що всі сили, які діють на нього, врівноважуються. З одного боку, газова речовина, що перебуває під величезним тиском і з якої складається сонце, прагне розширитися. З іншого, цій страшній руйнівній силі протидіє сила ваги самих газів. Тому на протязі багатьох мільярдів років сонце існувало й існуватиме, маючи стійку форму кулі.