Алан Дин Фостер - Чужий

— Ідіоти! Ви досі не зрозуміли, із чим маєте справу? Чужий — це ідеальний організм. Він має чудову будову тіла, хитрий і надзвичайно агресивний. У вас немає жодних шансів побороти його з вашими обмеженими можливостями.

— Господи, — Ламберт бездумно витріщилася на голову. — Ти з таким захопленням говориш про нього?!

— А як можна не захоплюватися такою геніальною простотою, продуманою і гармонійною? Міжвидовий паразит, який полює на все живе незалежно від атмосфери, а в найбільш несприятливих умовах він впадає в анабіоз на невизначений період часу. Єдиною його метою є розмноження, яку він виконує надзвичайно ефективно. Людство жодного разу з таким не стикалося. Воно звикло безрезультатно боротися з такими паразитами, як комарі, мурахи та інші комахи. Чужого ж і подібних і близько не можна поставити в порівняння по жорстокості та вміннях. Це те ж саме, що порівнювати рівень інтелекту людини й черв’яка. Навіть уявити неможливо, як його перемогти.

— Досить із мене цієї маячні, — Паркер схопив провід. Ріплі жестом зупинила його і витріщилася на голову.

— Еше, ти ж повинен бути частиною нашого обладнання. Ти наш науковий співробітник й інструмент Компанії.

— Люди наділили мене інтелектом, а разом із цим приходить необхідність вибору. Я віддано шукаю наукову правду, яка вимагає краси і гармонії, але перш за все — простоти. У проблемі вашого протистояння із Чужим є просте й витончене рішення: виживе або він, або хтось із вас.

— Гадаю, це має поставити нас, нещасних людців, на місце? Еше, скажи, а Компанія очікувала, що по прибуттю «Ностромо» на Землю в живих залишитеся тільки ти й Чужий?

— Ні. Вони чесно сподівалися, що ви виживите і збережете життя Чужого. Там просто не уявляли, наскільки цей Чужий небезпечний і боєздатний.

— А як ти вважаєш, що буде, коли корабель прибуде на Землю, якщо припустити, що всі ми мертві, а Чужий безперешкодно керує кораблем?

— Не знаю. Є досить велика ймовірність того, що Чужий успішно заразить інспекторів та інших осіб, які вступлять з ним у контакт, до того, як вони усвідомлять ступінь небезпеки та зможуть вжити якихось дієвих заходів для боротьби з ним. Але вже може бути пізно. Людство безуспішно бореться з набагато примітивнішими паразитами, а з таким сильним воно ще не стикалося. Уявіть, що мільярди таких Чужих діють узгоджено між собою. Чи буде в людства хоч якийсь шанс? Звичайно, якщо я буду на місці в робочому стані на момент повернення, я зможу попередити інспекторів про те, що на них очікує і як безпечно поводитися з Чужим. Знищивши мене, ви наражаєте людство на жахливу чуму.

У кают-компанії запанувала тиша, але ненадовго. Першим заговорив Паркер.

— Людству в особі Компанії начхати на нас. Ми спробуємо здолати Чужого. Принаймні ми знаємо, де він, — він поглянув на Ріплі. — Жодна чума мене не цікавить, якщо я буду триматися подалі від неї. Я витягаю штепсель.

— Згодна, — погодилася Ламберт.

Ріплі обійшла стіл і почала від’єднувати кабель.

— Можна останнє слово? — швидко промовив Еш. — Заповіт, можна сказати.

Ріплі вагалася.

— Ну-ну?

— Можливо, цей Чужий дійсно наділений розумом, і вам слід знайти з ним спільну мову?

— Ти намагався?

— Краще я заберу деякі свої таємниці в могилу.

Ріплі висмикнула провід зі словами:

— Бувай, Еше.

Вона звернулася до своїх напарників:

— Якщо обирати між паразитами, краще я оберу того, хто не бреше. Зокрема, якщо ми не можемо здолати його, то вмирати будемо зі щасливою думкою, що воно запустить свої пазурі в спеціалістів Компанії…

Ріплі знову сіла за панель управління центральним комп’ютером у відсіку Інтелектуального банку, сумніваючись, чи питати далі порад у «Матері». Паркер і Ламберт приєдналися до неї. Ріплі понуро промовила:

— Єдине, в чому Еш був правий, так це в тому, що в нас мало шансів, — Ріплі вказала на миготливий індикатор. — Кисню залишилось менше, аніж на дванадцять годин.

— Отже, це кінець, — Паркер подивився на підлогу. — Якщо ми під’єднаємо Еша, то швидше помремо. Я впевнений, що він би спробував подбати про Чужого, але нас у живих би не залишив. Ось який наказ Компанії він не хотів нам розголошувати, тому що, розповівши про все, він не дозволив би нам повідомити представникам портової влади, що на думці в Компанії, — Паркер вишкірився. — Еш був вірним роботом Компанії.

— Не знаю, як ви, — без тіні посмішки промовила Ламберт, — але я краще помру безболісно і мирно.