Алан Дин Фостер - Чужий

— Дай мені кілька хвилин, добре? Це не просто. Ми десь у хріна на рогах.

— Спробуй ще.

— Цим і займаюсь.

Після декількох хвилин напружених пошуків і маніпуляцій із комп’ютером Ламберт злегка посміхнулася із задоволеним виразом обличчя.

— Знайшла. Ми недалеко від системи Дзета II. Ми навіть не досягли зовнішнього освоєного кільця. Ми надто глибоко, аби натрапити на навігаційний буй, не кажучи вже про ретранслятори кораблів, що знаходяться в Сонячній системі.

— Якого біса ми тут опинилися? — вголос поцікавився Кейн. — Якщо з кораблем нічого не трапилося, а ми не вдома, чому ж тоді «Матір» вивела нас із анабіозу?

Це було простим збігом, але ніби у відповідь на поставлене питання рупор станції почав голосно й наполегливо сигналити про загальний збір екіпажу…

У хвості «Ностромо» розташовувалося велике машинне відділення зі складним потужним обладнанням. Там знаходилося серце корабля — розширена система тяги, за допомогою якої зореліт міг рухатися викривленим простором і змагатися із часом, задерикувато показуючи свій металевий ніс Ейнштейнові… І лише незначна частка енергії витрачалася на живлення життєдіяльності екіпажу. У передній частині цього масивного комплексу, який постійно гудів, знаходилася скляна кабінка — просторий горбок над конусоподібним гіпердвигуном. Тут у контурних кріслах відпочивали двоє інженерів, котрі відповідали за забезпечення справної та безперебійної роботи всіх механізмів двигуна. Чоловіки піклувались про механізми, а механізми дбали про них.

Більшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркерові й Бретту займатися більш приємними та цікавими їм справами, наприклад, пити пиво та розповідати непристойні історії. Зараз була черга Паркера. Він уже в сотий раз переповідав байку про помічника інженера і бордель в умовах невагомості. Це була гарна історія, від якої незворушний Бретт завжди міг розуміюче хіхікнути кілька разів, а оповідач сміявся так, що аж на кольки брало.

— …І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас розлючена, — розповідав інженер. — Вона почала просити нас врятувати того бідного додіка. Гадаю, він не знав, куди втрапив.

Як завжди, він засміявся зі свого жарту.

— Ти ж пам’ятаєш те місце? Чотири стіни, підлога і стеля завішані дзеркалами, а ліжка немає, лише фіолетова сітка посеред кімнати, яка обмежує дії й захищає від ударів об стіну. Це все в умовах невагомості. — Він похитав головою, перебираючи в голові спогади. — Це місце точно не для вразливих! Над ним вирішили пожартувати і створили імітацію вільного падіння. Уявляєш, як той хлопчина запанікував, коли все довкола почало вертітися! Ці дзеркала зовсім збили його з пантелику. Напевне, його напарники довго вмовляли його спробувати ту штукенцію. Та дівчина, яка була з ним, миючись, розповідала, що все починалося добре. Але потім вони почали крутитися і він запанікував, бо не міг зупинити їхні перекиди. Вона теж намагалася, але зупиняти вільне падіння теж потрібно удвох. Через дзеркала хлопець втратив орієнтацію, а через вільне падіння він не міг припинити блювати, — Паркер випив ще пива. — У житті не бачив такого безладу. Гадаю, вони досі миють ті дзеркала.

— Еге, — Бретт схвально посміхнувся.

Паркер непорушно сидів, чекаючи, доки вивітряться останні спогади. Після них залишались приємні похітливі враження. Паркер відчужено увімкнув тумблер над панеллю управління. Загорілося приємне зелене світло.

— Яке в тебе світло?

— Зелене, — відповів Бретт, повторивши процедуру увімкнення та перевірки власних приладів.

— І в мене, — Паркер спостерігав за бульбашками в келиху з пивом. Він усього кілька годин тому прокинувся з гіперсну, а вже занудьгував. В інженерному відділенні все працювало без збоїв, тому справ не було. Не було з ким навіть подискутувати, окрім Бретта. Але як можна розпочати балачку із чоловіком, котрий розмовляв односкладними вигуками і для якого сказати повне речення було справжнім досягненням.

— Думаю, що Даллас умисно ігнорує наші скарги, — насмілився сказати він. — Можливо, він не може видати наказ про те, щоб ми отримали повну премію, але він же ж капітан. Якби він хотів, то міг би надіслати запит або принаймні замовити слово за нас. Це було б дуже доречно.

Він вивчав індикатори із числами, які збільшувалися або зменшувалися вправо і вліво. Люмінесцентна червона лінія, що бігла в центрі дисплея, зупинилися рівно по нулю, розділивши потрібне значення нейтральності на дві половини.