Алан Дин Фостер - Чужий

— Де ж Земля?

Кейн уважно вдивлявся у власний екран. Він бачив темряву, всіяну зірками, а крім цього, майже нічого. Якщо навіть припустити, що вони занадто рано залишили гіперпростір, то принаймні вони б мали побачити Сонячну систему на дисплеях. Але її не було, як і очікуваної Землі.

— Ламберт, ти штурман. Скажи ти.

Посередині деяких екранів була зірка, але не Сонце. Вона була іншого кольору, а збільшені на екрані небесні тіла зовсім не нагадували рідні планети. Усе було інше: форма, розмір, кількість.

— Це не наша система, — глухо зазначила Ріплі, хоча це й так було очевидно.

— Можливо, проблема в нашому маршруті, а не в зірках, — голос Кейна звучав не надто переконливо, навіть для нього самого. — Іноді зорельоти виходили з гіперпростору в інший бік від свого пункту призначення. Це може бути збільшене зображення Центавра, а Сонячна система залишилась позаду. Давайте зробимо скан, перш ніж панікувати.

Він промовчав про те, що система на дисплеях нагадувала Центавр не більше, аніж Сонце.

Герметичні рухомі відеокамери на бувалій поверхні «Ностромо» почали тихо рухатися в космічному вакуумі, шукаючи ознак земного тепла в мороці. Допоміжні камери, встановлені на вантажі, який віз «Ностромо», — страхітливе скупчення величезних металевих резервуарів — теж використовувались у пошуках. Земляни минулих століть дуже здивувалися б, якби дізналися, що «Ностромо» везе в міжзоряному просторі значну кількість сирої нафти й по дорозі переганяє її за допомогою власної автоматичної установки, яка безперервно працює.

До того часу як «Ностромо» долетить до земної орбіти, нафта має перетворитися на готовий продукт. Застосування таких методів було необхідністю. Хоча людство винайшло чудові та ефективні замінники палива, це сталося лише після того, як окремі зажерливі особи вичавили останню краплю пального з висушеної Землі. Усі машини, створені людством, працювали на термоядерній та сонячній енергії, але це не могло бути повною заміною нафтопродуктам. Наприклад, за допомогою термоядерної енергії неможливо виготовити пластмасу. Сучасний світ довше протримається без енергії, аніж без пластику, тому місія «Ностромо» та смердюча чорна рідина, яку він поступово переробляв, мали вагоме комерційне значення.

Камери зафіксували довкола лише одну систему, яку можна було побачити в центрі декількох екранів — зірку незвичайного кольору в оточенні безладного намиста з планет, що оберталися навколо неї. Зараз Кейн і Ламберт майже не сумнівалися, що «Ностромо» чомусь узяв курс на цю невідому систему.

Усе ж могла трапитися помилка в часі, але не в просторі. Сонячна система могла бути зліва або справа від цієї зірки. Був точний спосіб це перевірити.

— Виклич службу транспортного контролю, — Кейн прикусив нижню губу. — Якщо ми зможемо отримати від них сигнал, то знатимемо, що в правильному секторі. Якщо ми неподалік від Сонячної системи, то отримаємо відповідь від однієї із зовнішніх станцій-ретрансляторів.

Ламберт перевірила інші кнопки.

— Це міжгалактичний торговельний буксир «Ностромо», реєстраційний номер один-вісім-нуль-два-чотири-шість, що прямує на Землю з наливним вантажем нафти та відповідною установкою для її очищення. Викликаю Антарктичну службу транспортного контролю. Як зрозуміли мене? Прийом.

У динаміках чулося лише слабке безперервне шипіння поміх віддалених зірок. Джонс лежав біля ніг у Ріплі й муркотів в унісон із зірками.

Ламберт спробувала ще раз.

— Міжгалактичний торговельний буксир «Ностромо» викликає службу транспортного контролю із Сонячної системи або Антарктиди. У нас проблеми з навігацією. Це пріоритетний виклик, будь ласка, дайте відповідь.

Знову дражливе зоряне шипіння. Ламберт почала нервуватися.

— SOS, SOS! Буксир «Ностромо» викликає службу транспортного контролю із Сонячної системи або інший корабель, який нас чує. SOS! Чекаємо на відповідь.

Невиправданий екстрений виклик (а Ламберт знала, що на даний момент їм нічого не загрожувало) залишився без відповіді. Зневірившись, вона вимкнула передавач, але приймач залишила увімкненим для всіх каналів на випадок, якщо поряд буде пролітати інший корабель, що буде подавати сигнали.

— Я знала, що ми далеко від Сонячної системи, — пробурмотіла Ріплі. — Я знаю це місце, — вона кивнула вбік дисплею над своїм постом. — Це далеко від Сонячної системи, як і ми.

— Спробуй ще, — наказав Кейн і повернувся до Ламберт. — Де ми зараз? Ти вже зчитала дані?