Алан Дин Фостер - Чужий

У Еша був замислений вигляд.

— Зараз не думаю, що це гарна ідея.

— Чому ні? — Даллас запитально подивився на науковця.

— На даний момент ця істота підтримує його життя, — пояснив Еш, не образившись на виклик у голосі Далласа, адже він і сам підступався до потвори з кліщами. — Якщо ми приберемо її, то можемо втратити Кейна.

— Треба скористатися цим шансом.

— Що пропонуєш? Ми ж не можемо віддерти її.

— Отже, треба її відрізати. А чим скоріше ми це зробимо, тим краще це буде для Кейна.

Еш хотів сперечатися далі, але, вочевидь, передумав.

— Мені не подобається ця ідея, але я тебе розумію, напевно, таки доведеться це зробити. Ти візьмеш на себе відповідальність? Це пов’язано з моєю професією, але ти збираєшся взяти на себе цей обов’язок і ризики.

— Згоден.

Даллас вже одягав одноразові хірургічні рукавички. Він швидко перевірив, чи прилади автолікаря не були прикріплені до тіла Кейна, щоб, у разі їх відключення, старпом не постраждав. Даллас натиснув кнопку, і Кейн виїхав із пристрою. Швидкого огляду було достатньо, аби переконатися, що істота не рухалася і не послабила затиск.

— Лазерний різак? — Еш вказав на лазер, яким Даллас зрізав шолом Кейна.

— Ні. Я хочу зробити це обережно без будь-якого поспіху. Можеш знайти мені тонший лазер?

Еш почав порпатися в наборі інструментів, швидко знайшов лазерний скальпель і передав його Далласу.

Він оглянув тонкий пристрій, покрутив у руці, щоб міцно і зручно затиснути тонкий лазер, схожий на олівець, а потім увімкнув його. На іншому кінці з’явилася мініатюрна копія когерентного променю.

Даллас став навпроти голови Кейна. Він намагався бути дуже обережним, підносячи промінь до істоти. Далласу довелося б обережно і швидко прибирати лазер, якби вона зреагувала; будь-який невірний рух міг позбавити Кейна голови настільки ж легко, як поганий звіт — пенсії.

Істота не рухалася. Даллас торкнувся променем сірої шкіри і занурив його углиб на кілька міліметрів, доки не переконався, що цей скальпель легко розрізає інопланетну плоть. Промінь із легкістю увійшов у спину істоти, але вона все одно ніяк не реагувала на таку попередню біопсію. З рани почала крапати жовтувата рідина, стікаючи по гладкому боці.

— Починає кривавити, — діловито зазначив Еш.

Рідина почала стікати на матрац поруч із головою Кейна. З піддону почав підійматися невеликий димок, який Даллас спочатку сприйняв за випари. Він вперше бачив такий темний газ, який почав із шипінням виділятися з платформи.

Даллас припинив різати й уважно подивився на пляму, яка шипіла все голосніше. Капітан подивився вниз. Рідина вже роз’їла матрац і металеву медичну платформу. Вона стікала, утворивши маленьку шиплячу калюжу. Коли вона почала роз’їдати підлогу, Далласу здалося, що він бачить локальну замальовку пекла. Метал під калюжкою збурено забулькотів. Газ починав заповнювати лазарет. Капітанові він нагадав сльозогінний газ, який був не особливо болючим, але вивертав нутро. У нього почалася паніка, коли йому спало на думку, що ця речовина може зробити з його легенями.

У Далласа сльозилися очі й текло з носа. Він панічно намагався прикрити рану, стиснувши її. Внаслідок цього частина рідини, яка не припиняла текти, потрапила йому на рукавички, які почали диміти.

У нестямі Даллас кинувся від платформи коридором, намагаючись зняти рукавички до того, як рідина роз’їсть міцний полімерний матеріал і потрапить йому на руки. Нарешті йому це вдалося і він кинув їх на підлогу. Краплі досі активної рідини, стікаючи з рукавичок, утворювали нові збурені заглиблення в металі.

У Бретта був божевільно-переляканий вигляд.

— Лайно. Воно проїсть усі поверхи разом із корпусом.

Він повернувся і побіг до найближчого тамбуру. Даллас вихопив аварійний ліхтар із тримача і побіг услід за інженером. Усі інші бігли позаду.

На стінах коридору поверху «B» нижче висіло безліч приладів та трубок. Бретт вже оглядав стелю під лазаретом. Рідина повинна була пройти ще за декілька рівнів сплавів перекриттів.

Даллас посвітив на стелю, почав панічно оглядати її, а потім зупинився на одному місці.

— Ось.

Над ними почав з’являтися дим і пляма жовтуватої рідини, навколо якої почав шипіти метал. Рідина утворила краплю, впала і одразу ж почала булькотіти на підлозі. Даллас і Бретт безпорадно спостерігали, як невеличка калюжа почала збільшуватися і роз’їдати перемичку.

— Що під нами?

— Коридор поверху «C», — повідомив Паркер. — Там немає приладів.