Алан Дин Фостер - Чужий

— Нічого не бачу. Внизу якась печера або зала. Я вже не в шахті.

— Печера? Тримайся, Кейне! Ти досі в кораблі.

— Дійсно? Пам’ятаєш, що ти говорив про підземні шахти? Можливо, це правда.

— Тоді ти будь-якої хвилини можеш пірнути у свої кляті діаманти.

Чоловіки загигикали. Сміх Далласа пролунав глухо і спотворено в динаміках шолому. Кейн спробував протерти чоло від поту. У цьому полягала незручність скафандрів. Коли працювала система охолодження, то вони чудово справлялися зі своєю задачею, але коли астронавт починав пітніти, то нічого не можна було витерти, окрім скла.

— Добре, отже, це не печера. Але тут спекотно, як у тропіках.

Злегка нахилившись, Кейн перевірив свої прилади на поясі. Він був набагато нижче за рівень поверхні землі й міг потрапити до печери, але поки що не міг визначити своє місцеположення. Кейн знав лише одне: він був усередині корабля.

Був лише один спосіб дізнатися: дістатися дна.

— Яке там повітря? Окрім того, що воно гаряче.

Кейн перевірив інші індикатори.

— Майже таке, як і назовні. Високий вміст азоту, кисень майже відсутній. Через високу температуру вміст випарів тут ще вищий. Якщо хочеш, можу взяти пробу. Еш зрадіє, коли зможе поекспериментувати з нею.

— Не звертай уваги. Продовжуй.

Кейн клацнув вимикачем, і прилади на поясі зафіксували приблизний вміст атмосфери на цьому рівні. Еш буде задоволений, хоча краще було б узяти пробу. Відсапуючись, Кейн увімкнув механізм на грудях, якій продовжив спускати його із постійним гудінням. Він почувався ще самотніше, аніж під час вільного падіння в космосі. Трос повільно розкручувався, опускаючи Кейна в цілковиту темряву, де неможливо було роздивитись жодної зірки чи сузір’я.

Спокійна темрява так заколисала його, що він здригнувся від несподіванки, коли став на тверду поверхню. Кейн здивовано крякнув і ледь не впав. Утримавши рівновагу, він випростався і вимкнув механізм спуску. Він вже був готовий відстібнути стримуючий трос, але згадав наказ Далласа. Трос заважав ходити, але Даллас розлютиться, коли дізнається, що Кейн відстібнув його. Тому доводилося намагатися з усіх сил, слідкуючи за тим, щоб трос не заплутався десь нагорі.

Тепер дихати стало легше. Кейн увімкнув ліхтарик і лампочки скафандра, намагаючись щось роздивитись навколо себе.

Стало зрозуміло, що його здогад про печеру був неточним і він зробив його під впливом емоцій. Певна річ, це була ще одна камера інопланетного корабля.

Судячи з голих стін і високої стелі, це було вантажне відділення. Світло падало на дивні чи то випуклі утворення, чи то якісь конструкції, які були або невід’ємною частиною головної стіни, або ж хтось прикріпив їх туди. На вигляд вони здавалися м’якими, майже гнучкими, на відміну від міцної будови «ребер», які слугували для підтримки стін коридору та зали. Ці конструкції акуратно облицьовували стіни від підлоги до стелі. Усе ж у склепінчастій залі не було багато вантажу; вільного місця було більш ніж достатньо. Звичайно, перед тим як робити припущення про доцільність методу, за допомогою якого інопланетяни складали і кріпили свій вантаж, слід було б дізнатися про призначення цих об’єктів.

— Кейне, в тебе все добре? — запитав Даллас.

— Так. Тобі варто б це побачити.

— Що саме? Ти щось знайшов?

— Я не впевнений, але це виглядає дивно.

— Ти про що?

Пауза. Потім Даллас продовжив:

— Кейне, можеш трішки точніше? «Дивно» ні про що не говорить. Увесь корабель дивний, але в офіційному звіті так не напишеш.

— Добре. Я в іншій великій залі, як ота, що нагорі. Усі стіни чимось вкриті.

Кейн підійшов до найближчого виступу й оглянув його, автоматично стискаючи ліхтарик як зброю. Тепер зблизька він не лише побачив, що вони не були частиною стіни, а й переконався в їхньому органічному походженні.

Нагорі Даллас обернувся до Ламберт і запитав:

— Коли сідає сонце?

Ламберт подивилась на свої прилади й швидко натиснула якусь кнопку.

— За двадцять хвилин, — відповіла вона з багатозначним виглядом. Даллас ніяк це не прокоментував і знову зосередився на чорному кільці шахти. Він дивився униз, хоча нічого не бачив.

У світлі ліхтарика Кейн побачив ще декілька дивних об’єктів на підлозі посеред зали. Він підійшов до них і обійшов по колу, вивчаючи окремі зразки один за одним. Усі вони були висотою близько тридцяти сантиметрів, овальної форми й на вигляд зроблені зі шкіри. Кейн обрав один з них, присвітив і зосередився на ньому. Освітлення не дало жодних результатів і ніяк не вплинуло на яйцеподібний предмет.