Алан Дин Фостер - Чужий

— Вітаю.

— Та пусте! — схвильовано відрубала Ріплі. — Вочевидь, «Матір» таки розшифрувала частину сигналу з передавача інопланетян. Вона не впевнена, але, судячи з того, що я прочитала, це не сигнал SOS.

Це заспокоїло Еша, але лише на мить. Втім, він, як завжди, відповідав спокійно, незважаючи на новину Ріплі. Вона дивувалася його самоконтролю.

— Якщо це не екстрений виклик, то що тоді? — тихо запитав Еш. — Ти нервуєш, чи не так? Чому?

— А як ти гадаєш? Це ще гірше, якщо «Матір» не помиляється. Як я вже говорила, вона не впевнена. Але вона вважає, що це попередження.

— Яке попередження?

— Хіба це важливо, яке?!

— Немає жодного приводу кричати.

Ріплі декілька разів коротко вдихнула і порахувала до п’яти.

— Треба якось до них дістатися. Вони негайно повинні про це дізнатися.

— Згоден, — одразу ж відповів Еш. — Але нічого не поробиш: коли вони увійшли до інопланетного корабля, ми втратили з ними зв’язок. Їхня близькість до передавача інопланетян у поєднанні з незвичним складом корпусу корабля унеможливлюють відновлення зв’язку. Повір мені, я намагався! — відповів він таким голосом, наче здійснив подвиг. — Можеш сама спробувати, а я тобі допоможу.

— Еше, я не сумніваюся у твоїй компетентності. Якщо ти стверджуєш, що ми не можемо вийти з ними на зв’язок, то так воно і є. Але, чорт забирай, ми повинні якось їх повідомити !

— Що пропонуєш?

Ріплі завагалася, а потім рішуче промовила:

— Я піду до них і особисто попереджу.

— Не думаю.

— Еше, це наказ?

Ріплі знала, що в аварійній ситуації, як зараз, вона мусила підкорятися науковому співробітнику.

— Ні, це здоровий глузд, розумієш? Поміркуй, Ріплі, — наполягав Еш. — Знаю, що я тобі не подобаюся, але подивись на це з раціональної точки зору. Ми не можемо розділятися. Я, ти, Паркер і Бретт — це мінімальна кількість членів екіпажу, яка може запустити зореліт. Троє ззовні, четверо на кораблі — такі правила. Ось чому Даллас залишив нас на борту. Якщо ти побіжиш за ними, неважливо чому, ми всі застрягнемо тут, поки хтось не повернеться. Якщо вони не повернуться, ніхто не знатиме, що тут трапилося…

Еш помовчав, а потім додав:

— До того ж у нас немає жодних підстав робити якісь припущення. Я впевнений, що з ними все гаразд.

— Гаразд, — неохоче визнала Ріплі. — Я теж так припускаю. Але це особливий випадок, і я вважаю, що хтось повинен до них піти.

Ріплі ніколи не чула, як Еш зітхає (він і не зітхав), але справляв враження людини, яка потрапила в безальтернативну ситуацію.

— А сенс? — впевнено сказав Еш, наче це була найочевидніша річ у світі. — Поки ми туди дістанемось, вони вже знатимуть, якщо це якесь термінове попередження. Я правий?

Ріплі не відповіла, бездумно витріщившись на Еша в екрані. Науковий співробітник уважно дивився на неї у відповідь. Ріплі не могла бачити схему на екрані його панелі управління. А вона б зацікавила її…

Короткий відпочинок додав Кейнові сил. Старпом відштовхнувся від гладкої стіни шахти і продовжив спуск. Він знову відштовхнувся від стіни, чекаючи, що ноги, як і дотепер, обіпруться об тверду поверхню. Але він колихнувся в порожнечу. Стіни шахти зовсім зникли. Кейн колихався в порожнечі, звисаючи на тросі.

«Напевно, це якесь приміщення на кшталт зали нагорі», — подумав Кейн. Принаймні він дістався дна шахти. Кейн тяжко дихав від важкого спуску та спеки, що збільшувалася. Дивно, але тепер, коли він вибрався із шахти, темрява почала ще більше тиснути на нього, аніж у тісних стінах. Кейн задумався над тим, що було внизу, як далеко до дна і що буде, якщо трос зараз лусне. «Спокійно, Кейне, думай про діаманти: великі, важкі, чисті та яскраві, з багатьма гранями, без дефектів. Забудь про туманну темряву, у якій ти гойдаєшся, повній привидів та спогадів інопланетян і…» Чорт забирай, він знову про це думав.

— Щось бачиш?

Він рефлекторно смикнувся на тросі й знову почав розхитуватися. За допомогою механізму зупинився і прокашлявся перед тим, як відповісти. Йому треба було нагадати собі, що він тут не самотній. Даллас і Ламберт чекали недалеко нагорі. Далеко на південному сході від аварійного корабля був «Ностромо», на якому було повно кави, знайомих солодких запахів, а також на якому можна було зануритись у спокійний та затишний глибокий сон.

На мить він відчув палке бажання опинитись на борту «Ностромо», але потім подумав, що там немає діамантів і, певна річ, фортуна там не посміхнеться. А тут можна було знайти і те, й інше.