Артур Кларк - Пісні далекої Землі

Лорен ризикнув поставити ще одне наївне запитання:

— Чому ти надяг маску, а Кумар — ні?

— Я теж, — Кумар гмикнув. — Подивись уважніше.

— О… бачу. Надто вона непомітна.

— Але клопоту з нею задосить, — зауважив Брант, — якщо тільки ти буквально не живеш у воді, як оце Кумар. Я колись теж був спробував таку контактну плівку, але потім мені довго боліли очі. Тож залишаюсь вірним добрій старій масці — від неї клопоту значно менше. Готовий?

— Готовий, капітане.

Вони одночасно перевалилися через різні борти, причім їхні рухи були настільки синхронні, що човен ледве хитнуло. Крізь товсту скляну панель у кільовій частині човна Лорен бачив, як вони без видимих зусиль планерували вниз до підніжжя рифу. Туди, Лорен це знав, було понад двадцять метрів, але здавалося, що значно менше.

Інструменти та дріт були туди спущені заздалегідь, і двоє нурців одразу стали до роботи, ремонтуючи розірвані грати. Час від часу вони обмінювались якимись загадковими односкладовими словами, та здебільшого працювали в цілковитій тиші. Кожен знав свою роботу — і свого партнера — настільки добре, що розмовляти не було потреби.

Для Лорена час пролетів дуже швидко; він мав відчуття, що вдивляється в якийсь інший світ. Втім, так і було. Хоч йому безліч разів доводилося бачити відеозйомки, зроблені в земних океанах, майже все живе, що рухалося перед ним тепер, було зовсім незнайоме. Тут були якісь диски, що оберталися, та пульсуючі холодці, хвилеподібні килимки та штопороподібні спіралі, — але майже не було істот, які можна було б хоч у найсміливішім льоті уяви назвати справжніми рибами. Одного разу, щоправда, на самому краї свого поля зору він угледів швидко зниклу торпедоподібну рибину, яку розпізнав майже напевне. Якщо він не помилився, то вони з нею обоє були вигнанцями з Землі.

Він подумав, що Брант з Кумаром про нього вже забули, коли зненацька вони озвалися через підводний переговорний пристрій:

— Піднімаємось. Зустрінемося за двадцять хвилин. Все гаразд?

— Чудово, — відказав Лорен. — Чи не земна то була риба, яку я оце щойно помітив?

— Не бачив її.

— Дядечко має слушність, Бранте: хвилин п’ять тому тут пропливала здоровезна, на двадцять кіло, форельмутант. Твоя зварювальна дуга відігнала її геть.

Вони вже залишили морське дно й довільно піднімалися вздовж граціозно вигнутого якірного ланцюга. Десь за п’ять метрів під поверхнею зупинились.

— Оце — найнудніша частина всякого пірнання, — сказав Брант. — Тут нам доводиться чекати цілих п’ятнадцять хвилин. Прошу другий канал… дякую… але ж не так голосно!

Музику для супроводження декомпресії підбирав, мабуть, Кумар: її нервозні ритми навряд чи пасували до вмиротвореного підводного життя. Лорен від душі радів, що він не з ними, і з задоволенням відключив свій плейєр, тільки-но нурці знов почали підйом.

— Непогано попрацювали ми зранку, — сказав Брант, видершися на борт. — Напруга й сила струму в нормі, отже, можемо їхати додому.

Вони подякували Лоренові за те, що він допоміг їм, хоч і невміло, скинути їхнє спорядження. Обидва стомилися й охололи, але швидко повернулися до норми, випивши декілька чашок гарячого солодкого напою, що його талассіани називали чаєм, хоч він був дуже мало схожий на будь-який земний напій під такою ж назвою.

Кумар запустив двигуни, й човен рушив, між тим як Брант порпався в купі знаряддя на дні човна, де відшукав якусь яскраву коробочку.

— Ні, дякую, — відмовився Лорен від слабонаркотичної таблетки, яку йому запропонував Брант. — Не хочу набувати тутешніх звичок, яких потім буде важко позбутися.

Ледве вимовивши це, він пожалкував, що міг образити Бранта цією відмовою, викликаною, мабуть, якимсь імпульсом підсвідомості чи, може, відчуттям вини. Та Брант, здається, не побачив у цьому якогось глибшого сенсу, бо ліг на спину, зчепивши руки за головою, і втупився в безхмарне небо.

— Можна вдень побачити «Магеллана», — сказав Лорен, поспішаючи змінити тему, — якщо точно знаєш, куди дивитись. Але сам я ще не пробував.

— А от Мірісса пробувала, й частенько, — вигукнув Кумар. — І показала мені, як це робиться. Слід лише довідатися в Астромережі про час його прольоту, а тоді вийти надвір і лягти горілиць. І прямо над собою побачиш — він як яскрава зірка і, здається, не рухається зовсім. Та як відірвеш погляд бодай на секунду — все, ти його загубив.

Несподівано Кумар зменшив оберти, а за кілька хвилин зовсім зупинив човен. Лорен подивився навколо, щоб зорієнтуватись, та, на його подив, до Тарни було ще щонайменше з кілометр. Поблизу гойдався у воді буй з великою літерою П та червоним прапорцем.