Артур Кларк - Пісні далекої Землі

Справжня демократія стала можлива, як тільки все доросле населення дістало освіту, що відповідала інтелектуальним можливостям кожного (а подеколи, на жаль, їх перевищувала). На заключному етапі довелось розробити систему миттєвого персонального зв’язку, підключену до центральних комп’ютерів. І, згідно з історичними джерелами, перша справжня демократія на Землі була встановлена в країні під назвою Нова Зеландія 2011 року за земним літочисленням.

Відтак обрання голови держави стало справою малозначною. Як тільки всіма було визнано, що той, хто свідомо прагне зайняти цю посаду, автоматично виключається з кола кандидатів, майже всяка система спрацювала б з рівним успіхом, а найпростішим способом виборів стала лотерея.

— Пане президент, — звернулась до нього секретарка кабінету, — гості чекають у бібліотеці.

— Дякую, Лізо. І без тих своїх дутих костюмів?

— Так. Усі медики дійшли спільного висновку, що безпека гарантована. Та краще я попереджу вас, сер. Вони пахнуть… ну… якось дивно.

— Кракан! Тобто як?

Секретарка всміхнулася:

— О, не те, щоб неприємно, ні, принаймні я так не вважаю. Мабуть, це якось пов’язано з їхньою їжею: адже за тисячу років наші біохімічні реакції могли дещо розрізнитись. Я б скоріше назвала цей запах ароматичним.

Президент не був цілком певен того, що розуміє цей термін, і якраз розмірковував, чи не спитати, коли в нього виник тривожний сумнів:

— А як, на твою думку, вони сприймають наш запах?

На його полегшення, п’ятеро гостей не виявили явних ознак нюхового дискомфорту, коли представлялись один одному. Але він змушений був визнати, що секретарка Елізабет Ісіхара вчинила мудро, попередивши його: тепер він точно розумів значення слова «ароматичний». І що цей запах неприємним не назвеш, також правда. Він йому нагадав скоріше ті спеції, які вживала його дружина, коли була її черга куховарити в палаці.

Сидячи на вигині підковоподібного стола для нарад, президент Таласси несподівано для самого себе поринув у суперечливі роздуми про Випадок і Долю — речі, які ніколи раніш його не дуже хвилювали. Але ж саме Випадок у найчистішій своїй формі поставив його на цю посаду. І от зараз такий же Випадок — а може, його рідна сестра Доля? — стався знову. Як дивно, що оце він, скромний виробник спортивного знаряддя, вбраний Долею головувати на цій історичній зустрічі! Втім, комусь же треба було зайняти це місце, і, він мусив визнати, йому це починало подобатися. Принаймні ніхто не заважатиме йому виголосити вітальну промову…

…Промова, дійсно, була досить добра, хоч, мабуть, і задовга навіть для цієї неординарної нагоди. Під кінець він побачив, що в його слухачів очі, спочатку ввічливо уважні, дещо оскліли, й тому скоротив статистичні викладки про виробництво, а розділ про нову енергосистему на Південному острові випустив цілком. Коли нарешті сів, то був упевнений, що змалював картину енергійного, прогресивного суспільства з високим рівнем технології. Попри деякі поверхові враження, які свідчили про протилежне, Таласса не була відсталою чи занепадаючою, зберігши всі кращі традиції своїх великих предків. І таке інше.

— Дуже вдячні вам, пане президент, — сказав капітан Бей, перериваючи паузу. — Для нас справді було приємною несподіванкою, коли ми дізналися, що Таласса є не тільки залюднена, а й квітуча планета. Це ще більше скрасить наше тут перебування, і ми сподіваємося, що, коли рушимо далі, то залишимось добрими друзями.

— Вибачте мою нетактовність — бо навіть, може, грубо ставити таке питання гостям одразу при зустрічі, але як довго ви плануєте тут залишитись? Це нам треба знати якомога скоріше, щоб усе як слід організувати.

— Цілком розумію вашу занепокоєність, пане президент. На даному етапі ми ще не можемо дати певної відповіді, бо частково це залежатиме від того, на яку допомогу з вашого боку зможемо розраховувати. Моє припущення таке — принаймні один ваш рік, але ймовірніше зо два.

Едгар Фаррадайн, як і більшість талассіан, не дуже-то вмів приховувати свої почуття, і капітана Бея збентежив радісний — а скоріше, хитруватий — вираз обличчя глави адміністрації планети.

— Сподіваюсь, ваша екселенціє, це не викличе якихось проблем? — стурбовано запитав він.

— Навпаки, — відповів президент, мало не потираючи руки. — Можливо, ви не чули, але за два роки відбудуться наші двохсоті Олімпійські ігри. — Він скромно кахикнув. — Знаєте, коли я був молодий, то вдостоєний був медалі на дистанції тисяча метрів, тож на мене поклали очолювати організацію цих ігор. І ми не від того, щоб на них мати інопланетних суперників.