Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Як із Низу із Дністра тихий вітер повіває,
Бог святий знає, бог святий і відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тоді ж то не могли знати ні сотники,
ні полковники,
Ні джури козацькії,
Ні мужі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батько Зинов-Богдан Чигиринський,
У городі Чигирині задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигирина вирушав;
За ним козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Котрий козак не має в себе шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким ув охотне військо
поспішає.
Отоді ж то, як до річки до Дністра прибував,
На три часті козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв;
А це од своїх рук листи писав,
До Василя Молдавського посилав,
А в листах приписував:
“Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться?
Чи мириться?
Чи городи свої Волоські уступати?
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?”
Тоді Василь Молдавський,
Господар Волоський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
“Пане-гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов-Богдане Чигиринський!
Не буду я з тобою ні битися,
Ні миритися,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти;
Не лучче б тобі покоритися меншому,
Ніж мені тобі, старшому?”
От тоді ж то Хмельницький, як ті слова зачував,
Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїжджав,
На гору Сороку поглядав
І ще стиха словами промовляв:
“Ей, городе, городе Сороко!
Що ти моїм козакам-дітям не заполоха, -
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великі скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому таляру на місяць
жалування давати”.
От тоді-то Хмельницький, як похваливсь,
Так гаразд - добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано
знадобіддя взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Сичави припав,
Город Сичаву огнем запалив
І мечем сплюндрував.
От тоді-то інші січавці гетьмана Хмельницького у вічі не видали,
Усі до города Ясси повтікали,
До Василя Молдавського стиха словами промовляли:
“Ей, Василю Молдавський,
Господарю наш Волоський!
Чи будеш за нас одностайно стояти?
Будем тобі податі давати;
Коли ж не будеш за нас одностайно стояти,
Будем іншому пану кров'ю вже голдовати”.
От тоді-то Василь Молдавський,
Господар Волоський,
Пару коней у коляску закладав,
До города Хотині од'їжджав,
У Хвилецького капітана стацією стояв,
Тоді ж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького, короля польського, посилав:
“Ей, Іване Потоцький,
Королю польський!
Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;
Що ж то в нас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю Волоську обрушив,
Все моє поле коп'єм ізорав,
Усім моїм волохам, як галкам,
З пліч голови познімав,
Де були в полі стежки-дорожки,
Волоськими головками повимощував,
Де були в полі широкії долини,
Волоською кров'ю повиповнював”.
От тоді-то Іван Потоцький,
Король польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
“Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Коли ж ти хотів на своїй Україні
проживати,
Було б тобі Хмельницького у вічні часи
не займати,
Бо дався мені гетьман Хмельницький
гаразд-добре знати.
У першій війні
На Жовтій Воді.
П'ятнадцять тисяч моїх лицарів стрічав -
Не великий їм одвіт давав:
Всім, як галкам, з пліч голівки поздіймав;
Трьох синів моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунок одіслав;
Мене, Йвана Потоцького,
Коронного польського,
Три дні на прикові край пушки держав,
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький
гаразд-добре знати,
Буду його по вік вічний пам'ятати!”
То Василій Молдавський до Ясс прибуває,
Словами промовляє:
“Ой ви, Ясси мої, Ясси!
Були єсте барзо красні,
Да вже не будете такі,
Як прийдуть козаки!”,
То пан Хмельницький добре учинив:
Польщу засмутив,
Волощину побідив.
Гетьманщину звеселив.
В той час була честь, слава,
Військовая справа!
Сама себе на сміх не давала!
Ворогів під ноги топтала.