Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Ой, обізветься пан Хмельницький,
Отаман-батько Чигиринський:
“Гей, друзі-молодці,
Браття-козаки, запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте,
З ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод, козацька вода,
Лядські дрова, козацькі труда”.
Ой, з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стебловим вони солод замочили;
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами добре посварили:
За тую бражку
Зчинили козаки з ляхами велику дражку;
За той солод
Зробили ляхи з козаками превеликий колот;
А за той, не знать який, квас
Не одного ляха козак за чуба тряс.
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
“Ой ви, ляхове,
Пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?”
Тоді козаки ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали,
Як барана в'язали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали:
“Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе досі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільні
Поганого поросяти, куриці з перцем та шапраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати
І житньої соломахи з тузлуком уплітати.
Хіба велю тебе до рук кримського хана,
Щоб навчили тебе кримські діти
сирої кобилини жувати!”
Тоді ляхи чогось догадались,
На жидів нарікали:
“Гей, ви, жидове,
Поганські синове!
Нащо то ви великий бунт, тривоги зривали,
на милю по три корчми становили,
Великі мита брали:
Від возового
По півзолотого,
Від пішого - по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця -
Відбирали пшоно та яйця
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького єднайте;
А то як не будете Хмельницького єднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного
прудко тікати”.
Жидове чогось догадались,
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького
доріженька барзо крута.
По річці Случі
Обломили міст, ідучи,
Затопили всі клейноди
І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі.
Обізвався первий жид Гичик,
Та й хапається за бичик,
Обізветься другий жид Шльома:
“Ой, я ж пак не буду на сабас дома!”
Третій жид озоветься, Оврам:
“У мене невеликий крам:
Шпильки, голки,
Креміння, люльки,
Так я свій крам
У коробочку склав
Та козакам п'ятами накивав”.
Обізветься четвертий жид Давидко:
“Ой, брате Лейбо! Уже ж пак із гори
козацькі корогви видко!”
Обізветься п'ятий жид Юдко:
“Нумо, до Полонного втікати прудко!”
Тоді жид Лейба біжить,
Аж живіт дрижить;
Як на школу погляне,
Його серце жидівське зів'яне:
“Ей, школо моя, школо мурована!…
Тепер тебе ні в пазуху взяти,
Ні в кишеню сховати,
Але ж доведеться Хмельницького козакам
на балаки покидати!”
Отже, панове-молодці, над Полонним
не чорна хмара вставала:
Не одна пані-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-ляшка:
“Нема мого пана Яна,
Десь його зв'язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана”.
Озоветься друга пані-ляшка:
Нема мого пана Кордаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до коша”.
Озоветься третя пані-ляшка:
“Нема мого пана Якуба!
Десь узяли Хмельницького козаки
та либонь, повісили на дуба”.