Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Набравши 2000 неприхильних до його думок козаків, Гладкий хотів вирядити їх у Силістрію, але старі козаки, певно, передбачаючи зраду, змусили його самого йти з ними. Щоб заспокоїти козаків, Гладкий вирушив у Силістрію, але там запевнив візиря, що йому треба вернутись на Січ для того, щоб зібрати ще по плавнях козаків, а далі, підняти Кіш і перевезти його на час війни у Ядерне (Адріанополь). Такі заходи кошового в усьому були бажані візирю, і він відпустив Гладкого на Січ.

Прибувши на Дунавець, Гладкий уже не ховався зі своїми замірами й, побоюючись, щоб старі діди, між якими ще був живий і грізний дід Рогозяний, колишній кошовий, не подали звістки про його зраду в Тульчу, він похапцем склав на байдаки церковний престол, образи, корогви, військові клейноди та ще дещо з військового добра й зі своїми прихильниками, кількістю біля 200 душ, сів на байдаки й подався Георгіївським гирлом у Катирлез, а далі морем у Вилкове.

Гладкому було байдуже, що з 13 000 Війська Задунайського Запорозького при ньому лишилося двісті козаків, зате він віз із собою військові клейноди й, отже, стане перед царські очі не як втікач із Туреччини Йосип Гладкий, а як кошовий отаман Задунайського Війська Запорозького. Проте йому все-таки бажано було збільшити кількість своїх товаришів і, проїжджаючи повз Катирлез та Вилкове, він приєднав до себе з кількома байдаками тих козаків, що завжди стояли там, оберігаючи рибальські заводи, хоч і не сказав їм навіщо бере їх із собою. Тільки підпливаючи Килійським гирлом до Ізмаїла, він оголосив усім запорожцям, куди вони пливуть. Вертатись назад було вже неможливо, і всі 500 козаків, що були з ним, скорилися комендантові Ізмаїла.

У той час в Ізмаїлі перебував цар Микола І, і після недовгого карантину Гладкий із запорожцями став перед ним і вручив йому військові клейноди й грамоти турецького султана та німецького цісаря. При тому, як одностайно показують усі джерела, сам Гладкий і козаки були в смушевих шапках із кольоровими верхами, в жупанах із “чотирма рукавами”, себто з вильотами, в широких кольорових штанях та шкуратяних чоботах, себто в тій одежі, в якій запорожці ходили в урочистий час і два століття тому.

На прохання запорожців прийняти їх під свою ласку, цар одповів: “Бог вас простить, батьківщина прощає і я прощаю!”.

Саме в той час російське військо вишукувало місця, де б перевезтись через Дунай. Гладкий, добре знаючи весь низ, похвалився цареві вказати таке місце. Недалеко Ісакчі через плавні йшла до Дунаю якась стародавня гребля, захована серед дерев і очеретів. Турки не знали про неї й лишили те місце без оборони, а Гладкий саме туди й повіз переднє російське військо. За ним стало переправлятися й головне військо, а коли на турецькому боці була вже чимала російська сила, цар загадав Гладкому й себе перевезти на той бік, кошовий сів на стерно байдака, а за гребки взялися курінні отамани та військові старшини, й разом вони перевезли царя на запорозькому байдаку через Дунай до війська; згодом же так само повернули його й назад до Ізмаїла. Задоволений імператор дав Гладкому чин полковника й, до того ж іще, нагородив як його, так і всю старшину Георгіївськими хрестами.

Після того Йосип Гладкий брав зі своїми запорожцями участь у війні з турками і дістав за те генеральського звання.

Коли скінчилася війна, російський уряд хотів оселити запорожців біля Анапи, на південному березі річки Кубані, та Гладкому це не сподобалося - він боявся, щоб його Задунайських запорожців не приєднали до Чорноморського війська, бо від нього тоді одібрали б булаву. Йому хотілося бути не нижче того, чим він був за Дунаєм, і він випросив у царя, щоб із Задунайських запорожців було засноване окреме козацьке військо, похваляючись, що тоді він зуміє зібрати ще багато запорожців з турецької сторони.

Цар Микола І взагалі ставився до Гладкого дуже прихильно. Він задовольнив його бажання й, призначивши для вихідців з-за Дунаю землю біля Азовського моря, звелів називати їх Азовським козачим військом, а Гладкого призначив наказним отаманом. Доки те військо вийшло з Буджака на нову землю, минуло чимало часу, але Гладкому не тільки не вдалося збільшити кількість підвладних йому козаків, але й ті козаки, що він хитрощами захопив із Катирлеза та Вилкового, побачивши зміну в Азовському війську запорозьких порядків, один по одному тікали од нього назад, за Дунай. До 1832 року біля Гладкого лишилося лише біля 200 його однодумців, а щоб про те не стало відомо цареві, він мусив записувати в Азовське військо біглих людей, навіть молдаван і циганів.