Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Наприкінці квітня Максим Залізняк вирушив із своїми ватагами з лісу і, як оповідають народні перекази, після посвяти Мельхиседеком козацької зброї, пішов із коліями на Медведівку і, розправившись там із поляками, уніатськими попами та з жидами, попрямував далі на Жаботин. По шляху народ радісно зустрічав Залізняка та його товаришів, допомагав йому перемагати команди жовнірів та приєднувався до повстанців. Тодішні думки українського люду можна зрозуміти з уривку народної пісні.

Про вихід Максима Залізняка із Мотронинського монастиря та про перші події коліїв теж збереглися уривки з народної пісні:

Жаботинський сотник Мартин Білуга, що заступив місце вбитого поляками Харка, теж приєднався до Залізняка, і вони разом помстились за Харка і зчинили в Жаботині різанину; скарали на смерть навіть самого губернатора Степовського.

Після Жаботинської різанини польське панство на Україні разом із католицьким та уніатським духовенством і жидами заметушилось і почало рятуватися. Всі пригадали оповідання дідів про Хмельниччину й, покидаючи все своє добро, кинулись тікати. Та тікати в Польщу було далеко й небезпечно, бо скрізь навколо вже піднімалися месники за польські кривди. Довелося всім ховатися в Умані, де була міцна фортеця та замок пана Потоцького з чималою військовою залогою.

До Залізняка тим часом приєднався козацький сотник із Сміли Шило. Розправившись в місті, Залізняк послав Шила та Білугу з відділами на Богуслав, а сам пішов на Корсунь.

Здобувши після того ще й Черкаси та прилучивши до себе кілька загонів інших ватажків, Залізняк підступив під Лисянку, де в замку Яблонівського скупчилося більше 200 панів та жидів. Поляки почали, було, обороняти замок, та мешканці-українці одчинили Залізнякові браму, й колії, вдершись у замок, лютували над поляками й жидами, а ще гірше над католицькими ксьондзами.

Скрізь, де колії брали містечка, замки й міста, вони руйнували панські оселі й будинки, мордували жидів та ксьондзів і палили костьоли.

Покінчивши з Лисянкою, Залізняк зі своїми ватагами наближався до Умані, куди збіглося багато шляхти та жидів і де містилися чималі польські скарби. Оборона міста лежала головним чином на двірських козаках пана Потоцького на чолі із сотником Іваном Гонтою. Він мав у поляків велику шану, а проте, коли спалахнуло повстання Залізняка, Гонта згадав, якого батька він син, і увійшов із Залізняком у зносини.

Коли Залізняк уже зовсім наблизився до Умані, Гонта вийшов зі своїми козаками йому назустріч, ніби игоб би-тися з ним, а проте прилучився до нього.

Разом із Гонтою Залізняк здобув Умань, а далі, й замок, у якому оборонялася польська шляхта; побив багато поляків і жидів, поруйнував костьоли та єзуїтські школи і взагалі вчинив погром, найбільший з усіх, які досі робив.

Доки Залізняк був під Уманню, інші гайдамацькі ватажки громили польську шляхту по інших місцях. Семен Неживий з-під Мошен хазяйнував на Черкащині, Іван Бондаренко - на Полісі, а Яків Швачка розправлявся з панами та жидами в околицях Білої Церкви, Василькова та Фастова. Цього ватажка коліїв теж оспівала народна пісня: