Микола Руденко - Ковчег Всесвіту

Отож, стоячи перед донькою, Лятошинський міг сказати сьогодні лише одне:

— Дозволь спершу поговорити з Президентом. Але прошу відповісти щиру правду: у тебе з Прокопом — серйозно?..

Гелена відповіла по-дорослому:

— Я його кохаю.

— А він?

— Ну, ми з ним дружимо. Розмови про це поки що не було. Але я відчуваю… Навіть певна…

— Гаразд, — задоволено посміхнувся пан Мірек. — Цілком можливо, що у цьому разі перешкод менше, ніж я гадаю. Поляки й українці різняться лише ментально, [3] Ментальність — духовність. не генетично. А ментальність формується середовищем і вихованням.

Від Лятошинського не сховалося те, про що Гелена й Прокіп перекинулися кількома словами за дверима їдальні. Колись дуже давно пан Мірек пережив приблизно те ж саме, що тепер переживав Прокіп. Тоді він заприсягнувся ніколи не втрачати людяності, як її втратив у своїх космічних століттях академік Макаров. Але ж бач: це відбувається мимоволі — мабуть, через саму звичку думати про себе як про особу, котра цілком законно здобула серед смертних людей права людини безсмертної.

Цілком законно тому, що так це й було запрограмовано іще на Землі, коли Космічна Академія мала вирушити у свою тисячолітню дорогу. Потрібні були провідники, що несуть надбання земної науки і всю повноту земного досвіду поза такі далекі межі, котрі й уявити неможливо. На той час уже були вивчені механізми старіння, а також віднайдені ефективні засоби протидії цьому фізіологічному процесові, що споконвіку вважався невідворотним. Але Земля переживала той період, коли це благодатне відкриття виявилося не на часі — воно б лише зашкодило земному людству. Проте вчені погодилися, що Президія Космічної Академії має право ним скористатися.

Пан Мірек крутився під ковдрою, не міг заснути — він воскрешав у споминах історію крихітного уламка земної цивілізації, якою була академічна колонія. Ця історія детально відтворена в пам’яті досконалих електронних суб’єктів, котрі вже не можна вважати машинами — то було щось незмірно більше, мудріше. Можна навіть сказати так: вони, електронні суб’єкти, були діючими моделями Всесвіту, який філософи також бачили як Всеосяжний Суб’єкт, здатний до найвищих форм мислення й творчості. Простіше кажучи, Тоталіт.

Пан Мірек народився вже у колонії Космічної Академії Наук. У ранній молодості його цікавили економічні науки, але згодом захопила біологія. Якось мимоволі у його свідомості з’єдналися дві наукові галузі — економія та біологія. Поступово він увійшов до економічної науки з розумінням біологічних законів — і це відкрило йому причини занепаду земної цивілізації.

На жаль, людство не зуміло створити такої цивілізації, яка б здобула безсмертя. Наприкінці двадцять першого століття життєві можливості земної кулі так звузилися, що земляни вимирали десятками й сотнями мільйонів. Почалося це з Китаю, населення якого зросло до двох мільярдів. І одночасно рівень земного океану почав катастрофічно підвищуватись. Його води заливали міста, відбирали найродючіші землі.

Вчені давно застерігали людство від катастрофи, котру вважали неминучою, якщо енергетика не буде переведена повністю на термоядерну енергію. Від уранових електростанцій відмовились — вони несли в собі небезпеку радіації. Кілька ТЯЕС (термоядерних електростанцій) успішно працювали, але нафта й вугілля усе ще здавалися набагато дешевшими. Розуміння вартості як економічної категорії не вийшло на рівень природознавчих наук — і, мабуть, саме це стало головною причиною трагедії.

Пан Мірек був переконаний: земну цивілізацію вбила трудова теорія вартості, яка, на жаль, була абсолютизована не лише в нещасній Росії, куди вона прийшла у Марксово-му варіанті. її надмірна популярність у варіанті Адама Сміта також виявилася згубною: вона відволікала економів від енергетичних процесів космічного характеру, які, власне, й стояли в основі капіталу. Стояли доти, доки існував капітал. Чому він перестав існувати — це розуміло небагато людей на планеті. Вони намагалися пояснити, до якої безодні прямує людство, але державні мужі їхнього голосу не почули.

Пан Лятошинський гадає, що найперша і найголовніша причина занепаду земної цивілізації полягала не в затопленні родючих долин по всій земній кулі: це ж бо не причина а лише наслідок. Справжня причина, на думку Мірека, ховалася в хибному розумінні капіталу. Уже тоді, коли на Землі капіталу в абсолютному значенні не існувало (людство жило за рахунок винищення свого майбутнього), найвидатнішим економам та бізнесменам здавалося, що він, капітал, усе ще існує. І не лише існує, а навіть казково зростає. Так формувалася зовнішня видимість капіталу — і вона підштовхувала до смертельної пастки.