Пол Андерсон: Рука допомоги

— Чому саме туди? І саме завтра?

— Я відповім, але там, — Скорроґан схилив голову з досі густою гривою, хоч і зовсім білою зараз, і вимкнув свій телепередавач.

Тордин усміхнувся, дещо зачудований. Скорроґан був оригіналом у багатьох сенсах. Але… нехай уже. Ми вже старі, і мусимо триматися разом. Вже виросло одне покоління, а за ним ще одне, що вже наступає нам на п’яти.

Звичайно, тридцять з гаком років повного бойкоту змінили життєлюбного Скорроґана. Але принаймні не озлобили. Коли Сконтар мало-помалу став підніматися з колін, про скорроґанів учинок забулося, товариство знову стало прихильним до нього. Він продовжував жити самітником, але вже не був небажаним гостем, куди б не завітав. Тордин, зокрема, усвідомив, що їхня давня дружба жива як і тоді, ба навіть як ніколи раніше, і він часто навідувався до Фортеці Краакенгейм, а Скорроґан до палацу. Тордин навіть запропонував Скорроґану, як аристократові славетного роду, посаду в Верхній палаті Парламенту, але Скорроґан відмовився, і ще десять років — чи може двадцять? — виконував лише спадкові обов’язки герцога. І тільки зараз, уперше попрохав щось для себе… Гаразд, подумав Тордин, піду до нього завтра. До біса роботу. Монархи теж заслуговують на вихідні.

Тордин встав із крісла і, накульгуючи, підійшов до широкого вікна. Новітні гормональні препарати майже здолали його ревматизм, але лікування ще тривало. Він зіщулився, побачивши, як вітер несе сніг із гір у долину. Насувалася велика зима.

Геологи повідомили, що на Сконтарі настає черговий льодовиковий період. Але цього ніколи не станеться. Наступного десятиліття або й раніше кліматологи та інженери удосконалять свої методи настільки, що льодовики будуть відкинуті далеко на північ. А сьогодні надворі було холодно й біло, і різкий вітер гуляв навколо башти імператорського палацу.

А в південній півкулі зараз літо, зеленіють лани, і дим сочиться над хатами вільних селян — прямо в тепле синє небо. Хто очолює Південну наукову академію? — Хастинґ, син Аєзґара. Його роботи з агрономії та генетики дали можливість вирощувати кілька врожаїв на рік і виробляти досить продовольства для розвитку нової наукової цивілізації. Літні люди, осердя Сконтару протягом всієї його історії, тепер не помиратимуть з голоду.

Звичайно, все дуже змінилося. Тордин, син Вальтама хитро всміхнувся, пригадуючи, що сталося за останні п’ятдесят років. Насамперед робота Дирина з загальної семантики, дуже важлива для розвитку всіх наук — вона призвела до новітнього психосимвологічно-етичного методу правління. Сьогодні Сконтар тільки звався імперією. Було подолано всі протиріччя між конституційною монархією та її невиборним і тим не менш ефективним урядом. Усе склалося якнайкраще, і вперше за свою історію Сконтар почав повільно й болісно, але розвиватися. Сучасна наука прискорила цей процес, втиснувши століття еволюції в два коротких покоління. Фізичні та біологічні науки неймовірно прискорили свій розвиток… Але, як це не дивно, мистецтво, музика, література майже не змінилися, народні ремесла збереглися, а старою мовою, високою говіркою Нааргейм ще й досі розмовляють.

Авжеж, усе було гаразд. Тордин повернувся до столу. В нього лишалося дещо з невідкладної роботи. Наприклад, запити від колоній планети Аєзрик — не можна уникнути проблем, керуючи кількома процвітаючими міжзоряними колоніями з сотнями мешканців. Але то були дрібниці. Імперія була збережена. І вона розвивалася.

Вони пройшли довгий шлях, починаючи з того безнадійного дня п’ятдесят років тому, після якого настали голод, епідемії та спустошення. Тордин навіть спитав себе, чи усвідомлює він і сьогодні, наскільки довгим був цей шлях.

Він узяв прилад для читання мікрофотокопій і став переглядати сторінки. Його тренований розум добре слугував йому, і Тордин занурився у звіти. Він був не в змозі користуватися нововведеннями так само легко, як молодь, що навчалася цьому змалку. Та він усе одно добре, на підсвідомому рівні, долучився до сучасного життя й волів би так жити надалі. Він уже не уявляв собі, як обходився без цього раніше.

Тордин, син Вальтама підійшов до брами однієї з башт Фортеці Краакенгейм. Скорроґан призначив зустріч тут, а не в покоях, бо Тордин любив місцевий краєвид. «Яка велич, — подумав наче вперше син Вальтама, — які вони запаморочливі, ці урвища, ці скелі, що стирчать із темного моря хмар». Над головою Тордина нависла стара зубчата башта, оточена заростями, в яких гніздилася сила-силенна чорнокрилих краакенів, що зазвичай ширяли й каркали в небі, звідки й пішла назва Краакенгейм, «Оселя краакенів». Вітер гуляв навколо Тордина, ганяючи сухий поземок.