Пол Андерсон - Рука допомоги

— Так, — згодився Ломбард, і додав м’якіше, — іноді я волів би успіху меншою ціною. Але досить лише глянути на Сконтар, щоб упевнитися, наскільки це необхідно.

— Чому? Вони досягли неабияких результатів за останні три роки. Після того великого голоду, вони самостійно стали на ноги, самостійно відродилися, ба навіть відрядили експедиції на пошук планет для нових зоряних колоній, — Вахіно криво всміхнувся. — Я не люблю колишніх ворогів, але маю шанувати їх за це.

— Вони відважні, — зізнався Ломбард. — Але навіщо та відвага, коли нема нічого? Вони борються з відсталістю, але обсяг кундалоанського виробництва вже зараз утричі вищий. Їхня міжзоряна колонізація не більше, ніж слабке поривання кількох сотень душ. Сконтар виживе, але не матиме й десятої частини того, що міг би. Невдовзі він стане підконтрольним Кундалоа.

І це не тому, що їм не вистачає ресурсів, природних чи інших. Це тому, що вони фактично відкинули нашу пропозицію допомоги; плюнувши нам в обличчя, вони вилучили себе з мейнстріму цивілізацій Галактики. І навіть намагаються винаходити наукові поняття та прилади, які ми винайшли сто років тому; і вже настільки просунулися в цьому, що й сміятися гріх. Їхня мова, так само як і ваша, геть не пристосована для наукової думки, й на додачу вони сковані ланцюгом своїх заіржавілих традицій. Я бачив деякі з космічних кораблів, які вони винайшли замість того, щоб копіювати соляріанські моделі, оце потіха. Вони перепробували сотні різних варіантів, поки випадково знайшли стежку, яку ми вже давно полишили. Зорельоти сферичні, яйцевидні, кубічні — я чув, як хтось із них і досі вважає, що зможе винайти чотиривимірний зореліт!

— Це можливо, — зауважив Вахіно. — Риманова геометрія, на основі якої побудовано міжзоряний двигун, цілком дозволяє…

— Ні, і ще раз ні! Соляріани намагалися робити щось подібне, але виявилося, що це не працює. Тільки дивак може думати інакше. Ох, уже ці ізоляціоністи, сконтарські науковці, купка оригіналів!

Нам, землянам, просто пощастило, і все. Навіть ми мали проблеми, аж поки не виникла культура з менталітетом, відповідним науковій цивілізації. До цього моменту технологічний прогрес був фактично загнаний у глухий кут. А пізніше ми дісталися до зірок. Інші раси теж можуть цього досягти, і насамперед вони мають вийти на достойний рівень, розвинувши правильний менталітет, — але без нашого керівництва Сконтар чи будь-яка інша планета, ймовірно, не розвине такий менталітет іще протягом багатьох століть.

Я дещо згадав… — Ломбард пошукав у кишені. — У мене є журнал одного зі сконтарських філософських товариств. Ви, напевне, в курсі, що деякі зв’язки й досі підтримуються, оскільки нема офіційного ембарґо щодо обох сторін. І скажу вам, це правильно, що більшість соляріан не хочуть мати справу зі Сканґом. Осьде, — він витяг журнал, — один з їхніх філософів, Дирин, опублікував нові роботи з загальної семантики, які, здається, викликали повний фурор. Ви ж читаєте сконтарською?

— Так, — сказав Вахіно. — Я служив у військовій розвідці під час війни. Давайте глянемо, — він перегорнув журнал, знайшов статтю і почав перекладати вголос:

— Попередні роботи автора доводять, що принцип нон-елементалізму не цілком універсальний, але має підлягати деяким застереженням психоматематичного характеру, в свою чергу пов’язаним з аналізом броґанар — не знаю цього слова, — поля, що будучи приведене в дію в поєднанні з електронними хвилеядрами та…

— Що за маячня? — спалахнув Ломбард.

— Гадки не маю, — відповів Вахіно безпорадно, — Сконтарський розум чужий мені так само, як і вам.

— Нісенітниці, — сказав Ломбард. — Старий-добрий сконтарський догматизм, чорти-його-забирай, ще й пиха на додачу.

Він кинув журнал на вугілля, що тліло в невеликій бронзовій курильниці, і вогонь став лизати краї сторінок.

— Повний нонсенс, і так вважатиме кожен, хто хоч трохи розуміється на загальній семантиці; там нема й крихти здорового глузду, — він криво та якось нерадісно всміхнувся, і похитав головою. — Раса диваків!

— Я хотів спитати, чи зможеш ти завтра приділити мені пару годин, — мовив Скорроґан.

— Мабуть, зможу. — Тордин XI, син Вальтама, Імператор усього Сконтару кивнув, труснувши поріділою гривою. — Хоча, на тому тижні було б зручніше.

— Завтра. Прошу тебе.

Якщо справа нагальна, то в ній не відмовляють.

— Гаразд, — мовив Тордин. — І що це буде?

— Я хотів би взяти тебе на прогулянку до Кундалоа.