Микола Дашкієв - Зустріч з тайфуном

Кораблі стартували протягом десяти днів. Я вилетів на дванадцятому, разом з групою енергетиків…

— А ті, що залишилися, вони… — Морєв не міг зразу підібрати слово, — вони всі… загинули?

Уява розгортала страхітливі картини. Останній зореліт зникає у фіалковій безодні неба, і на планеті настає мертва тиша. Все. Край. Разом з тишею в підземні міста заповзає жах. Мільярди маленьких жахів зливаються в один величезний і чорний, як ніч. Багатоголосий і сліпий, він стогне й корчиться в катакомбах Чеа, в містах-могилах…

Ул нерозуміюче глянув на Морєва.

— Ви питаєте про тих, що лишилися? Вони тут, — і зробив невиразний жест, — я покажу.

Коридори здавалися безконечними. Вони то спліталися, утворюючи гігантські майдани, то роздвоювалися, розбігалися в різні кінці. Попереду засвічувалися вогні й гасли за спиною, як тільки люди проходили далі. А на зміну їм спалахували нові. В одній з лунких зал-майданів Ул спинився й показав на стіну:

— Тут.

Він провів по стіні рукою, і вона засвітилась холодним люмінесцентним світлом, стала майже прозора і раптом щезла зовсім. Відкрилося величезне приміщення, облицьоване темним металом. Вздовж стін і посередині нього тяглися багатоярусні стелажі, забиті з низу до верху сріблястими скриньками.

— Ось, — сказав-прорадирував Ул, — тут півмільярда. Ми відправимо їх завтра. Перша партія буде на Голубій через сім обертів Чеа.

— Пил, — тихо промовив Костя, — цивілізація, яка стала пилом.

— Ні, не пил, — заперечив Ул. — Ми довели рівень трансформації до можливості одержання кристалічних структур. Це надійніше. Так, надійніше і легше повернути людину до початкового стану.

Космонавти очманіло дивилися один на одного. Ул якось дивно звузив очі і вперше від часу зустрічі трішечки розтулив рота. Він усміхнувся: земляни здивовані, вони нічого не зрозуміли.

“Решту населення трансформувати”, — так було сказано в другому пункті ухвали Ради. За тих умов це був єдиний вихід. Адже вони не могли чекати так довго.

— То, виходить, вони живі! — у Морєва шалено калатало серце. — І оті ваші кулі з Ями?..

— Так, — передав обруч-перекладач думку-відповідь Ула. — За дев’ять років відібраний загін підготував Голубу планету до прийому чеанців. Усіх шести мільярдів. Ми зараз тут, щоб виконати третій пункт ухвали: “Провести повну евакуацію”. Кулі — це новий енергетичний метод долання простору, його розробили наші вчені уже на Голубій планеті.

Стіна почала тьмяніти й згасла. Приміщення, де зберігаються мільйони законсервованих життів, поринуло в темряву. Людей знову прийняв лункий лабіринт коридорів, що стоять на варті біля людей-кристалів, які заснули п’ятдесятитисячорічним сном.

Триногий робот, що чергує біля ліфта, відхилив сталеві двері-люк, і сонце вдарило в вічі сліпучим сяйвом. “Краб” осиротіло стояв на краю Ями, розчепіривши свої трубчасті ноги. Пісок струмочками стікав по жолобках між плитами. В глибині Ями мерехтіли невиразні тіні.

— Але як же ви один упораєтеся з такою величезною роботою? — запитав Костя.

— Нас десять. Товариші працюють в інших сховищах. Ми прийдемо до вас завтра, щоб довідатись про життя на Землі.

Ул підняв обидві руки над головою. “Краб” повільно розвернувся й побрів на схід.

— Мені незрозуміло лише одне, — ніби сам до себе сказав Морєв, — п’ятдесят тисяч років, а Улові не більше п’ятдесяти, по-нашому… Як же, виходить, далеко Голуба і з якою шаленою швидкістю вони переміщаються, якщо ефект часу такий величезний!

— Треба було запитати про корабель, — мовив Костя.

— У них нема корабля.

— Тобто?

— Вони повернулися так, як відправляють ці кристали. В кулях.

“Краб” прискорив ходу. Сонце сідало. Тонколиста трава, кущики якої рідкими сірими плямами тулилися на схилах барханів, стала наїжачуватися і згортатися в клубочки Крижане дихання ночі, яка причаїлася за обрієм, обпікало.

Вони були не далі як за два кілометри від ракети, коли в навушниках почули голос Раєва:

— Морєв, Славін, чому не відповідаєте? Негайно повертайтесь на корабель. Одержано радіограму з “Мрії-5”. Вона прибуває завтра. Ви чуєте мене?

— Чуємо, — сказав Морєв, — не хвилюйся.

— Де ви пропадали?

— Були в гостях у марсіян.

— Дурні жарти. Ймовірність існування марсіян…

— Знаємо, — весело перебив Костя, — дорівнює нулю.

— Саме так.