Олег Авраменко - Зруйновані зорі

Подальшій нашій розмові завадила поява в конференц-залі старшого офіцера — і не кого-небудь, а голови Об’єднаного Комітету Начальників Штабів. Учорашні школярі витягнулися в струнку, аж задзвеніли. Ми з Вальком відреаґували набагато стриманіше, як і личить кадровим військовим.

Адмірал-фельдмаршал Дюбарі, відповівши на вітання кивком, влаштувався в кріслі на чолі столу, активував свій термінал і тільки тоді заговорив:

— Здрастуйте, панове. Сідайте, будь ласка.

Коли ми розсілися, він продовжив:

— Насамперед невеликий вступ. Вас не повинна вводити в оману певна поспішність, що супроводжувала ваш призов на військову службу й перехід у розпорядження Об’єднаного Комітету. Місія, яку ми маємо намір вам доручити, готувалася протягом останніх трьох місяців, і всі присутні тут були відібрані в результаті ретельного розгляду кількох тисяч кандидатів на участь у майбутній операції. Почати її планувалося приблизно за три тижні, проте нові обставини змусили командування змінити свої плани. Загострення конфлікту між альвами та ґаббарами прискорило природний хід подій, тому нам довелося поквапцем доправити вас на головну базу — без попередніх роз’яснень, не запитавши вашої згоди. А за своїм характером це завдання потребує винятково добровольців… — Дюбарі зробив паузу й зміряв нас суворим поглядом. — Бачу, дехто з вас просто зараз готовий викликатися добровольцем. Зокрема, це стосується вас, кадете Леві, — звернувся він до рудоволосої ізраїльтянки, яка навіть підвелася зі свого місця. — Наберіться терпіння і спершу вислухайте мене. Усі ви, крім одного з присутніх, народилися і провели своє дитинство на контрольованих Чужими планетах, вам не з чуток знайомі реалії поневолених світів. Ви природжені бійці й лідери: одні з вас ще в молодших класах школи створили серед своїх однолітків підпільні ґрупи й успішно керували ними, інші співробітничали з партизанськими загонами як зв’язкові або резиденти, а сім років тому, під час операції „Визволення“, ви брали активну участь у повстаннях, що передували вторгненню у ваші системи ґаллійських військ. Таким чином, ви маєте всі необхідні для майбутнього завдання риси — досвід підпільної роботи, вміння керувати людьми, відвагу й водночас певну обережність, оскільки жоден із вас, попри свою активну діяльність, ні разу не потрапив до ворога.

„Отакої!“ — подумала я, крадькома позираючи на Валька, що сидів поруч. — „Яка оманлива буває зовнішність! Виходить, цей легковажний хлопчисько з замашками нахабного підлітка не лише вундеркінд, схиблений на комп’ютерах, а й ветеран-підпільник, активний учасник славонського повстання. Скільки йому тоді було — дев’ять, десять?…“

— Винятком, про який я згадував раніше, є мічман Леблан. — тим часом вів далі адмірал-фельдмаршал. — Вона народилася на Террі-Ґаллії і не росла, як ви, у ворожому оточенні. Проте мічман Леблан також має вельми цінний для майбутньої місії досвід — досвід проникнення на захоплену чужинцями планету й успішного входження в тамтешнє суспільство.

Погляди всіх хлопців і дівчат спрямувались на мене. Я почервоніла. Атож, нічого не скажеш, „успішне входження“! Особливо, як я прокололася з карткою соціального забезпечення. Якби не батько, то хтозна, чим би все скінчилося. Найпевніше, я б опинилася в поліції, а звідти потрапила до чужинців…

— Отже, панове, — знову закликав до уваги Дюбарі. — Сподіваюся, з моїх слів ви вже зрозуміли, що операція буде пов’язана з висадкою розвідувального десанту на одну з підпорядкованих чужинцям людських планет. Тепер я пропоную кожному з вас добре зважити всі за та проти та вирішити для себе, чи готові ви до виконання такого складного, відповідального й украй небезпечного завдання. Зі свого боку я можу ґарантувати, що відмова жодним чином не вплине на вашу подальшу кар’єру. Прошу не поспішати з відповіддю.

На кілька хвилин у конференц-залі запала напружена тиша. Я нічого не зважувала, не вирішувала, бо ще під час бесіди з батьком і Анн-Марі здогадалася, що йдеться про розвідувальну операцію. Щоправда, та обставина, що в ній братимуть участь два десятки хлопців і дівчат ще молодших, ніж я, стало для мене цілковитою несподіванкою. Цікаво, з якого дива нас збираються відправити туди, де мають діяти досвідчені розвідники?…

Валько підніс руку. Я здивувалася: невже він здрейфив?

Дюбарі кивнув.

— Слухаю вас, лейтенанте.

— Адмірале, — заговорив той рівним голосом, — я думаю, що зараз ми лише марнуємо час. Якщо наші кандидатури пройшли ретельний багатоступінчастий відбір, то серед нас напевно немає нікого, хто відмовився б від завдання. А якби хоч один узяв відвід, ви забракували б усю нашу команду, оскільки це свідчило б про некомпетентність психолоґів, які займалися її формуванням. Вважаю, що на такий випадок у вас є резервна ґрупа, можливо, не одна. Ви, певна річ, не сумніваєтеся в нашій згоді, але через важливість і відповідальність завдання вирішили підстрахуватися.