Ігор Росоховатський - У підводних печерах (збірка)

Але тут, у печері, їх було, мабуть, набагато більше, якщо припустити, що з кожного яйця вилупиться живе створіння. Валерій подумав:

«Двох-трьох таких приростів вистачить, щоб заполонити всі ріки, озера, моря й океани. А втім, їм замало і такого простору…»

Він почув:

«Бачиш, скільки помічників матимуть люди?»

«І для них потрібні будуть нові контейнери? — похмуро запитав Валерій. — Ми виготовляємо багато контейнерів, але на всіх вас однаково не вистачить».

«Виготовите ще. Ви трудитиметеся для нас, торгуватимете з нами. Ви нам — контейнери, ми вам — рибу й водорості. Ми допоможемо вам воювати, перемогти, знищити всіх противників і на морі, і на суші. Ти знаєш, що ми уміємо пересуватись і по суші, захопивши з собою запас морської води. Ви теж так робите, тільки пристосувалися краще…»

«А потім? Вас буде дуже багато…»

«„Потім“ — не буде».

Валерій зрозумів, що «потім» справді не буде. Радіація зросте настільки, що людей не залишиться на планеті. І раптом він згадав, на що був схожий апарат, який стояв на площадці, — на примітивний реактор! Отже, восьминоги намагалися почати свою цивілізацію не з колеса або човна, а відразу з реактора.

«Ти ж знаєш людей, Мудрець. Як же ти міг подумати, що люди згодяться на такий шлях?»

«Іншого шляху не залишиться».

«Ти погано знаєш людей, Мудрець».

«Ні, добре знаю. Тому й не хотіли ми, щоб ви дізналися, з якою швидкістю розмножуємось і скільки живемо. Дуже просто уявити майбутнє. Адже кожен з вас боїться смерті. Кожен хоче жити. У нас є багато переваг над вами. Нам не треба одягу і таких складних будинків, як вам; човнів, щоб пересуватися. Ми можемо обійтися без міст, використовуючи печери та гроти. Вас можна вбити, знищивши ваші міста, одяг, машини. Ви не зможете жити без них. Ви самі відрізали собі шлях назад. Це така ж правда, як те, що ти не вийдеш звідси живий».

«Ти погано знаєш людину, Мудрець».

«Покладаєшся на апарат, що випускає промінь смерті? Ти подивися, скільки нас. Коли ми всі кинемося на тебе, куди ти скеруєш промінь, людино? Пам’ятаєш, з якою швидкістю ми рухаємось?»

«Я не дарма говорив тобі, Мудрець, що ти погано знаєш людей. Людина боїться смерті, але вона може пересилити свій страх. Я спрямую промінь на контейнер і знищу його. Тоді ви всі загинете. Може, ти сумніваєшся, що я зроблю це?»

Минуло кілька секунд. У Валерія паморочилася голова, йому було дедалі важче переборювати сторонній вплив. Він іще чинив опір ударам хвиль, холодним щупальцям, ворожим думкам.

«Хай я недостатньо зрозумів людей, — промовив спрут, — не думав, що вони здатні перебороти страх смерті. Але навіть якщо ти знищиш контейнер, все одно нічого не зміниться. Там, далі, є ще дві такі печери з такими ж контейнерами…»

«Крім мене, є ще люди. Вони прийдуть сюди по моїх слідах».

«Ми зробимо так, що вони не прийдуть. Не знайдуть нас».

Мудрець почервонів, витягнув щупальці, готуючись до атаки. Тієї ж миті звідкись ударило сильне світло, кілька прожекторів освітило печеру. Валерій озирнувся й побачив постаті в скафандрах. Один з водолазів — у ньому важко було впізнати Славка — рушив до Мудреця, простягнув руку. Восьминіг обвив її щупальцями, роздувся, намагаючись прорвати пластмасу скафандра, дістатися шкіри, щоб умертвити людину сильним впливом — паралізувати дихальні центри. Та пластмаса виявилася надто міцною. Другою рукою Славко вдарив спрута по очах, стиснув голову. Молюск зморщився і вщух. Він конав.

Восьминоги, що були готові кинутися на людей, застигли мов заворожені. Очевидно, їх паралізували панічні сигнали з мозку Мудреця.

Водолази вже заходилися прив’язувати трос до контейнера. Кілька чоловік рушило далі, в інші печери. Незабаром вони притягли ще два контейнери…

Вервечка людей у скафандрах повернула назад, прихопивши з собою контейнери і труп Мудреця…

Водолази завалили входи в печери й залили їх спеціальною швидкотвердіючою масою. Для страховки в різних місцях залишили контрольні автомати. Відтак підводний човен почав спливати на поверхню.

У центральному відсіку кілька чоловік зібралося навколо Валерія. Він розповідав, що сталося у «дзвоні» й печері.

— Я певен, що дія восьминогів на психіку людини залежала від того, як вона чинила цій дії опір. Важливо було розгадати суть дії, природу її, вгадати, звідки загрожує небезпека, настроїтись на неї. Але я тут, як кажуть, дилетант і випадково став піддослідним кроликом. Може, нам Славко розтлумачить, що і як, він усе ж таки спец…