Ігор Росоховатський - У підводних печерах (збірка)

Спрут привів до їхнього підводного будинку. Поялозив щупальцем по пластмасі, ніби намагаючись відчинити заслінку. А коли всі троє опинилися у підводному помешканні, промовив:

— Немає. Нікого немає. Пішли.

Він монотонно повторив ці слова кілька разів, не відповідаючи на запитання людей, куди пішли його родичі і чому це вони всі одразу пішли. Далі несподівано почав додавати до сказаного раніше:

— Всі пішли? Куди пішли?

— Пластинка виявилась щербатою, — пожартував Валерій. — Наш Мудрець сам зараз потрапив у скрутне становище.

— Нічого, ми знайдемо твоїх родичів, — спроквола мовив Косинчук, неуважно дивлячись то на восьминога, то на прилади. Його погляд затримався на магнітофоні. — Іди, Мудрець, відпочивай.

І відчинив двері в коридор, випроваджуючи восьминога.

Але спрут не рушив з місця. Він перестав повторювати одне і те саме, помовчав трохи, далі сказав:

— Треба знайти.

— А ти знаєш, де шукати? — спитав Валерій.

Він думав зараз не тільки про восьминогів, а й про контейнер. Куди він подівся?

— Ні, — відповів спрут. — Треба шукати. Люди допоможуть нам. Ми допоможемо людям.

— А в чому полягатиме допомога?

Восьминіг звівся на щупальця, втупив очі у Валерія, і той чомусь згадав уривки з книг про Океан. Перед очима затанцювали рядки цифр. Він пригадав, що маса живого населення Океану складає двадцять мільярдів тонн, а добувається в усьому світі мізерна частка: п’ятдесят мільйонів тонн риби, кілька мільйонів тонн водоростей, приблизно півтора мільйони тонн молюсків…

«Людей чекає великий штурм Океану, — думав Валерій. — І тут нам допоможуть восьминоги. Вони стануть друзями людини, тим, чим на суходолі колись були собаки. Восьминоги — морські собаки… Восьминоги — друзі людини…»

Голову стис крицевий обруч, цифри стрибали дедалі швидше. Десь у глибині мозку, в тайниках пам’яті, тривожно свистіли дельфіни.

— Іди! — наказав восьминогові Косинчук.

Його голос дзвенів незвично, здавалося, голосові зв’язки напнуті, мов струни.

Грюкнувши, зачинив двері за восьминогом. По чолу стікали краплі поту. Напевне, те, що пережив щойно Валерій, зачепило і Євга.

— Восьминоги допоможуть нам освоїти Океан, — хрипко промовив Валерій.

— Побачимо, — буркнув Косинчук.

Підійшовши до магнітофона, увімкнув його. Почувся шелест — перемотувалася плівка. Обличчя іхтіолога було напружене. Він запитав Валерія:

— У морі тобі не здавалося, ніби чуєш слова восьминога?

— Чому ти питаєш?

— Відповідай, будь ласка, потім поясню.

— Мені здалося, що він говорив «ні…»

— «Ні. Нікого немає. Пішли…» Так?

— Значить, і ти чув?

— Чув, — відповів Косинчук. — Зараз ми перевіримо, чи не була це галюцинація.

— Але як?

Євгова увага зосередилася на магнітофоні. Коли б дружина Є. Косинчука, рідна тітка Євга, побачила свого небожа в цю хвилину, то сказала б, що він викапаний Євген Панкратович за молодих років.

Магнітофон перестав шипіти, почувся голос Валерія. Він запитав: «Це ти, Мудрець?» Зараз мусила бути відповідь восьминога. — «Так». Але замість цього слова почувся звук, схожий на оклик «А!»… «Ти хочеш бути разом з нами?» — У відповідь той же невиразний придиховий звук.

Валерій подумав:

«Звичайно, це найкращий спосіб перевірки. Апарат не піддається галюцинаціям. Як же це я, осел, не додумався?»

З плівки звучав його власний голос: «Стій!.. Ти пам’ятаєш, хто жив у басейні до тебе?.. А для тебе немає небезпеки там жити?..»

«Спрут відповів: „Ні“», — згадав Валерій і саме цього слова чекав.

Але замість відповіді восьминога звучало лише шарудіння плівки.

Знову голос людини, голос його, Валерія: «Там тепер взагалі ніщо не загрожує? І дельфіни могли б там жити?» Потому мав би прозвучати словесний потік — відповідь восьминога. Але замість того — знову безмовне шелестіння плівки…

— А де ваші касети? — запитав Євг.

Валерій кинувся до секретера. Він ніяк не міг згадати, куди Людмила поклала касети з плівкою. Тоді було не до них. А втім, здається, вона шукала їх, коли Славко з Олегом приплив на батискафі, але так і не знайшла.

Валерій перекладав десятки непотрібних зараз речей, доки не наткнувся на одну касету. Зітхнув полегшено, ніби вже знайшов відгадку. Простягнув іхтіологові, і той вставив її в магнітофон.

Почувся шум, голос Валерія: «Тут багато таких восьминогів, як ти?» Пауза: «А де ви ще живете? Є такі місця?» Пауза. Голос Валерія і далі запитував через короткі паузи там, де мали бути відповіді.