Володимир Обручов: Плутонія

Автор сподівається, що і це видання [1] Цю передмову автор написав до російського видання. - Прим. ред. українського видання. «Плутонії», як і минулі, викличе у молодих читачів бажання ближче ознайомитися з геологією і зайнятися цією цікавою наукою, яка з’ясовує склад і будову нашої планети і розповідає, які рослини і тварини населяли її в минулі періоди, як вони змінювались і приходили на зміну одно одному, поки з середовища тварин не висунулась мисляча істота — людина, що стала володарем Землі.

Професор Каштанов, що вславився подорожами на Нову Землю і Шпіцберген та дослідженням полярного Уралу і займав кафедру геології в університеті, щойно повернувся з своєї лабораторії. Осінній семестр закінчився, лекції та екзамени припинились, і професор з задоволенням мріяв про тритижневі зимові канікули; не для безділля — о, ні! Ще не старий, сповнений сил і здоров’я, він мав намір відпочити тільки днів два-три, а потім взятися з свіжими думками за вчену статтю про геологічне співвідношення Уралу і Нової Землі.

Присівши, чекаючи на обід, до письмового стола, Каштанов переглянув одержану за день пошту, перегорнув кілька наукових брошур, надісланих йому авторами, пробіг каталог наукових новин німецького книговидавництва. Нарешті, його увагу привернув до себе лист у великому жовтому конверті з адресою, написаною дуже чітким, але дрібним почерком.

Почерк своїх звичайних кореспондентів професор знав добре, і цей лист від незнайомої людини зацікавив його.

Каштанов розпечатав конверт і з здивуванням прочитав таке:

Мунку-Сардик, 1. XII 1913

Високошановний Петре Івановичу!

Знаючи Вашу досвідченість у полярних дослідженнях та інтерес, який Ви виявляєте до геології арктичного краю, я пропоную Вам взяти участь у великій експедиції, відряджуваній мною наступної весни на один або два роки для вивчення незвіданої частини Льодовитого океану. Якщо Ви принципово згодні, будьте ласкаві приїхати для особистих переговорів 2 січня 1914 року опівдні до Москви, готель «Метрополь», де цього дня і цієї години зберуться інші передбачувані учасники експедиції і я. Якщо безумовно відмовляєтесь, прошу повідомити на ту ж адресу. Витрати на поїздку в усякому разі будуть повернуті.

З цілковитою щирістю і повагою до Вас

Професор опустив лист і замислився.

«Труханов? Ніби десь чув це прізвище, але де й коли? Здається, у зв’язку з питаннями геофізики чи астрономії. Треба довідатися. Це дуже цікаво. Живе десь на кордоні Монголії, а споряджає експедицію в Льодовитий океан!»

Каштанов простяг руку до телефона і викликав свого колегу, професора астрономії, який розказав таке: Труханов закінчив університет і присвятив себе геофізиці [2] Геофізика - наука про фізичну будову земної кулі, її магнітні, електричні властивості, силу тяжіння, радіоактивність, температуру глибин, фізичний стан надр. та астрономії. Він нещодавно збудував обсерваторію на вершині гори Мунку-Сардик у Саянському хребті на кордоні Монголії, щоб скористуватися чистотою і прозорістю повітря Східного Сибіру протягом довгих зим, коли багато буває безхмарних днів і ночей. Але до чого тут полярні краї? Над Льодовитим океаном атмосфера в усякому разі менш сприятлива для астрономічних спостережень, ніж на горі Мунку-Сардик…

На це запитання астроном не міг нічого відповісти, і Каштанову нічого не залишалось, як відкласти задоволення своєї цікавості до 2 січня. Він, звичайно, вирішив з’їздити до Москви.

Опівдні 2 січня 1914 року професор Каштанов під’їхав автомобілем до готелю «Метрополь» і постукав у двері номера 133, який показав йому швейцар. Двері розчинилися, і професор опинився в просторій світлій кімнаті, де було вже кілька чоловік. Один із них підвівся назустріч Каштанову і, простягаючи йому руку, сказав:

— Ви акуратні, як годинник, Петре Івановичу, незважаючи на цю погоду, справжнісіньку сибірську пургу! Це добра ознака для нашої справи. Дуже радий, що ви прибули і що маю честь бачити вас у себе! Я — Труханов. Дозвольте познайомити вас з усіма присутніми.

Один по одному підвелись і були відрекомендовані Каштанову:

— Зоолог, приват-доцент Семен Семенович Папочкін.

— Метеоролог Головної фізичної обсерваторії Іван Андрійович Боровий.

— Ботанік і лікар Михайло Гнатович Громеко.

На круглому столі серед кімнати була розіслана велика карта арктичного краю, на якій різкими кольоровими лініями були нанесені маршрути експедицій за останні п’ятдесят років. На північ від Таймирського півострова була вже позначена земля, відкрита Вількіцьким тільки влітку 1913 року [3] Тепер вона називається Північною Землею. .