Олесь Бердник - Шляхи титанiв

— Яка ж я дурна, — сказала вголос і неждано застрибала на одній нозі, як колись у дитинстві. Потім зупинилась, зніяковіло оглянулась. Але поблизу нікого не було — тільки гарячий вітер гнув до землі сріблисту тирсу на могилі.

«От буде сюрприз!» — внутрішньо усміхнулась Маріанна. Очі її заіскрились, личко розцвіло рум’янцем. Вона подивилась на годинник. Без п’яти хвилин три. Через п’ять хвилин — старт! Маріанна прилягла за каменем, втупилась очима в зореліт. Серце завмерло.

Спливали останні секунди. І раптом апарат зник. На тому ж місці спалахнуло блакитне сяйво, схоже на туманну корону.

«Включено дегравітаційне поле», — подумала Маріанна. Сяйво попливло вгору. Потім задрижала земля. Прокотився неймовірної сили грім. Потоки матерії, вириваючись з дюз, метнули блакитну корону вгору, в сяюче небо. Страшний вихор підняв хмари піску і пилу, кинув Маріанну на землю. В очах у неї потемніло… Все було закінчено. Дівчина підвелася, оглянулась навколо. Замовкли далекі вибухи згори, повільно осідала на степ хмара куряви. Над місцем старту вже кружляли вертольоти. Ось один пілот помітив Маріанну, знизився до неї.

— Ви були тут під час старту?! — злякано закричав він, перехиляючись через борт відкритої кабіни.

— Так, — спокійно відповіла Маріанна.

— Ви збожеволіли! Вам треба негайно летіти в Інститут Випромінювань. Ви зазнали впливу шкідливих променів!..

— Не бійтесь, — засміялась Маріанна. — Мені це не страшно… Вона легко вибігла по східцях до пілота, сіла біля нього.

— Проспект Квітів, 27, ― сказала серйозно і коротко.

Пілот здивовано поглянув на неї, але, не кажучи й слова, підняв машину в повітря, взявши курс на місто. Маріанна замкнулася в собі. Якось підсвідомо відчувала, що навколо струмує тепле, п’янке повітря, що внизу пропливають безмежні поля, сади, чарівні вулиці рідного Цвітограда. Вона задумала неймовірне! Чи сум її свідчив про каяття? Ні, сто разів ні!

Вертоліт сів біля будинку. Це був рожевий котедж, збудований з органічних матеріалів. Навколо хиталися під подихом морського вітру тремтливі берізки. Маріанна сама колись садила їх, перевозила саджанці з-за міста ще тоді, як були живими мати й татусь.

Дівчина попрощалася з водієм, поволі пішла до воріт.

— Раджу вам побувати в Інституті Випромінювань! — крикнув услід їй пілот.

Маріанна не відповідала. Вона ввійшла в дім, знеможено впала на широку каналу. Під вечір сповістила в Київ про те, що вона залишає роботу.

Після цього Маріанна жодної години не гуляла, не відпочивала. Кожного дня слухала повідомлення з Інституту Космонавтики, хотіла знати все про долю «Думки». Нарешті, через місяць прийшла радіограма з далекої антизірки.

Світ довідався про трагедію на чужій планеті, про спроби спіймати астероїд з антиречовини, які закінчилися успіхом. Георгій і його товариші вітали людей Землі, прощалися з ними і передавали, що вони беруть курс на Велику Магелланову Хмару…

На цьому повідомлення закінчувалось. Засліпленими від сліз очима Маріанна дивилася на туманне зображення коханого, яке тремтіло на екрані телевізора. Ось воно потемніло, зникло. Все!..

Дівчина довго сиділа непорушно, заховавши лице в долонях. Потім витерла сльози і вийшла надвір. Кілька хвилин вона дивилася на ніжні віти берізок, ніби прощалася з ними, а потім вибігла на вулицю і зупинила вертоліт-таксі.

— В Інститут Анабіозу [15] Анабіоз. — Замороження або висушування живих організмів з метою сповільнення в них життєвих процесів. Дає можливість перекинути індивіда (людину чи тварину) в майбутнє. Експерименти з тваринами провадяться вже тепер. ! — коротко сказала дівчина, коли пілот підняв машину в повітря.

Широкі площі і проспекти Цвітограда швидко промайнули внизу. По них пливла метушлива юрба, але дівчина не бачила її.

Вертоліт сів на даху велетенського будинку, оточеного глухою стіною. Маріанна зіскочила з сидіння і побігла вниз по широких зеленкуватих сходах, покритих м’яким пухнатим килимом. На першому поверсі їй назустріч встав з-за стола повний лікар у білому халаті, з довгими сивими вусами і добрими світлими очима.

— Що ви бажаєте? — ввічливо запитав він.

— Я знаю, вам потрібні добровольці для дослідів по анабіозу, — нерішуче почала вона.

— Так! Ви хочете запропонувати свої послуги?..

— Саме свої…

— Гаразд! Але для цього треба викликати Раду Інституту. Зараз!..

Лікар натиснув кнопку на столі, набрав кілька цифр на диску з номерами.