Василь Базів - Кінець світу. Том 1. До…

Це була перша, але не єдина стенограма розмови, образно кажучи, Місяця із Землею, що вийшла навмисне чи з необережності у відкритий медійний простір.

Знаючи про можливе витікання особливо таємної інформації, фахівці NASA вдалися до такої, як їм видавалося, хитрої витівки, щоб нас обдурити. Астронавти отримали інструкцію, згідно з якою у відкритому радіозв’язку вони повинні вживати слово «Аннабель», що має означати «вогонь» чи «спалах», «Барбара» — неприродна споруда, «Санта Клаус» — невпізнаний літальний об’єкт».

Ось уривки зі стенограми членів екіпажу «Аполлона–14», датованої 31 січня 1971 року:

Стюарт Руза: Це «Аннабель» або «Барбара». Те, що ми бачили вчора, коли пролітали…

Алан Шеппард: Перевір. Хьюстон не повірить у це. Подивися на колію навколо кратера, що веде до нього якраз до виступу.

Едгар Мітчелл: Вона прокладена якраз на виступі. Це приблизно в милю висотою. Ти це бачив? Світловий факел, що йде від відводу кратера на темному боці. Це якраз нище «Аннабель».

Це той самий Мітчелл, якого врятував Порфирій Корнійович.

А це враження екіпажу «Аполона–17»:

Харрісон Шмідт: Ого! Я щойно бачив спалах на Місячній поверхні. Яскравий спалах на північному краю 4 кратера Гримальді, там, де була тільки вузька лінія світла. Гадаю, це ««Аннабель».

Рональд Еванс: Ти знаєш, я би ніколи не повірив! Я знаходжуся прямо над краєм Моря Східного. Щойно подивився вниз і на власні очі побачив яскравий спалах. Прямо в кінці борозни на поверхні Місяця ».

Тепер трохи передісторії, коли космонавтів ще не було як таких.

На конференції у Постдамі, на якій ділили світ, десь уже на фіналі малювання європейських кордонів Сталін кинув фразу, що, мовляв, не про все ще домовилися, і хитро посміхався у вуса. Президент США Г. Трумен стрепенувся, що йдеться про поділ Берліна. Але генералісимус кинув якусь незбагненну фразу — треба домовлятися щодо… Місяця.

Чого не забереш у Сталіна — стратегічного бачення, якого після нього практично немає у європейській політиці. Він знав, про що говорив, — Сталін планував на Місяці розміщати зброю і вже колишніх союзників він не лякав, а переводив питання про космічні сфери впливу у практичну площину.

Ця сама практика розпочалася через п’ять років після смерті Сталіна, коли 2 січня 1958 року Радянський Союз запустив перший космічний апарат «Луна–1». Сідати на Місяць побоялися або ще не вміли. За шість тисяч кілометрів від супутника повернулися. Але вже у вересні 1959 року автоматичний зонд «Луна–2» сів на Місяць. Правда, лише із другої спроби.

Дивацтва почалися вже тоді, на початку непривітних взаємин. Щойно відбулося це перше прилучення, тієї ж миті припинився радіозв’язок із безпілотним зондом. Але астрономи із багатьох країн світу — крім СРСР і США, а саме Швеції, Німеччини, Угорщини, Чехословаччини, спостерігали одне і те ж — справжній феєрверк! Місяць відповів на вторгнення канонадою вибухів у різних місцях своєї поверхні.

На Землі це викликало шок. Наукові кола висували просто неймовірні гіпотези. Мені доказовою видається припущення І. Лєскова у його «Книзі таємниць»: «Земляни вторглися на Місяць, і чи не привело це у дію механізми самознищення об’єктів, про які нам знати не можна».

Потім так, саме канонадою, зустрічали всі наступні радянські й американські апарати, що сідали на Супутник.

І ось «бомба» у майже буквальному сенсі. Учетверте послали на Місяць візитера «Луну–15» із особливою місією — доставити на Землю зразок місячного ґрунту. Пробу взяли, і на Землі вже раділи черговому успіху. Але вже повертаючись додому, станція зникла. Була знищена. Збита. Як і ким — невідомо донині.

Наперед скажу, що освоєння космосу, особливо в СРСР, — сфера діяльності за найвищим ступенем таємності. Тут грифів «Цілком таємно» не менше, ніж у сфері, приміром, виробництва ядерної зброї. Тому ми можемо користуватися лише невеличким витіканням інформації хіба що із демократичного американського боку. Це можливо в межах відсотка чи менше відомостей, які нам дозволено знати. Офіційна влада всі космічні, м’яко кажучи, пригоди тримає у таємниці. Одне відомо достеменно: наші вторгнення на Місяць — надзвичайно небезпечні для існування самої людської цивілізації, а для тої сторони, неземної, виглядає так, дуже небажані. Наші візаві, як мінімум, нам не довіряють.

Десь у піковий момент наших взаємин із Місяцем у США відбулася суперрезонансна прес–конференція колишнього керівника фотографічної служби Лабораторії з дослідження Місяця NASA K. Джонсона і письменника Р. Хоугленда. Майте на увазі, що інформація йшла не від Герберта Веллса, а від знавця теми прес–конференції №1. Журналістам було сказано, що влада приховує від суспільства винятково важливі відомості, які містяться на фото з Місяця.